– Ходімо Ненсі, чого ти там стовбичиш? Каже Марія та заходить у покинутий театр.
– Я присягаюся що бачила щось у вікні. Тремтячим голосом говорить Ненсі.
– Та годі тобі. Роздратовано відповідає подруга.
Виглядає так, ніби вже сотні років тут не було цивілізації. Стіни та підлога заросли мохом та іншими рослинами. Зі стелі падають розтріскані шматки бетону та тинкування.
– Гей, Маріє, зачекай мене! Ненсі йшла по заду. Як і в усій старшій школі. Не впевнена, боягузлива, слабохарактерна. Завжди ховалася позаду Марії.
– Наздоганяй боягузка. В голос відповідає сильна характером подруга. Рішуча та смілива. Дівчата дві протилежності.
Спереду них розкинувся довжелезний коридор з купою комірок. Проходячи одне з приміщень Ненсі помітила що це був вхід у велику залу зі сценою.
– Маріє, глянь сюди. Серед них розтелилася театральна зала. Нова, красива, з рядами стільців. Начебто тут щойно була вистава. А на сцені стояв великий рояль.
– Що за чорт Ненсі? Як посеред цього, богом забутим місцем, таке відновлене приміщення, стільці, та ще цей дурнуватий рояль? – Марія була спантеличена. Вона протерла очі думаючи що це щось змінить. Ненсі підходить до Марії. Остання кидає на неї не зрозумій погляд.
– Спостерігай. Прошепотіла Ненсі. Клавіші рояля почали грати самостійно. Вони вигравали спокійну та з високими нотами пісеньку.
– О боже, Ненсі, поясни мені, що тут в біса відбувається! Ненсі не відводить погляду від рояля.
– Ненсі, чорт забирай… Марі не встигла договорити. Дівчина що дивиться на рояль, різко здіймає руку у гору. Марію жбурнуло об стіну.
– Знаєш Марі, я за тобою давно слідкую. Мені остогидло що поруч з тобою, я ніби в тіні. – Ненсі здіймає руку до гори та стискає. В цей момент Марію починає душити. Вона хапається за горло.
– Я намагалася бути доброю, намагалася бути сміливою як ти, але всі любили тільки тебе, звертали увагу тільки на тебе. Я ненавиджу тебе. – Ненсі опускає руку, та перестає перетискати їй горлянку.
– Ненсі, ти завжди була моєю найкращою подругою.
– Замовкни. Ненсі, за допомогою своєї сили, помахом руки відштовхує Марію ближче до виходу. Марі не розуміє що коїться. Все це реальність. З її чола стікає кров. Тіло болить.
– Треба тікати. Пошепки сказала Марія собі у голос. Повільно та тихо піднялася і спробувала втекти. Вона вибігла в коридор, і чимдуж побігла до виходу. Нізвідки перед нею з'являється Ненсі.
– Думаєш я дам тобі так легко втекти? У Марії раптово темніє в очах.
– Прокидайся, лярво. Сильним ляпасом вона розбудила Марію.
– Де я? Ненсі не відповідає. Марія дивиться навколо, вона знову в цій клятій залі, тепер біля роялю.
– Я заграю останню мелодію у твоєму житті. Насолоджуйся стерво! –Ненсі сіла за рояль спиною до Марії.
Вона почала грати мелодію, яку рояль вигравав до цього. Марі від цієї музики стало моторошно. Раптом вся прекрасна зала почала зникати. З кожним морганням її очей, вона бачить справжнє, старе та покинуте приміщення. По всюди розкидані поламані стільці. Зі стелі сиплеться тинькування. Дах ніби сигналізує про те, що зараз впаде. Отже, це все був міраж, думає вона. Марія рукою намацала гострий шматок бетону. Вона розуміє що це її шанс, прикінчити суку. Тихо і повільно піднімаючись Марі вдивляється у потилицю цій хвойді. Підходить ближче та закидає руку вгору для удару. Голова Ненсі обертається на сто вісімдесят градусів.
– Ти цього не посмієш зробити ст… Ненсі не договорила як з її голови стирчить кусок бетону. Її пальці та руки вправно награють ту саму мелодію і не зупиняються. Марі швидко бере ще один шмат бетону в руку. Підходить ближче до Ненсі. Голова Ненсі відпала на підлогу. Марію схопили руки безголового тіла. З голови Ненсі почали доноситься шепоти. Ніби вона промовляла заклята. Марія відштовхує тіло та кидається до голови. Встромляє їй шмат бетону прямо в тім'я.
– ЗДОХНИ! СТЕРВО! – Кричить Марія, і чує як позаду неї падає спустошіле, безголове тіло.
Стара театральна зала ніби зазирала їй у душу. Пролунав тріск.
Вона глянула на стелю, що зараз обрушиться на неї. Марія тримає в руці закривавлений шмат бетону. Час ніби зупинився. Раптом знову заграла мелодія яку грала Ненсі на роялі. Марія кидає погляд на протилежний кінець театру. І бачить її.
-Гори у пеклі, стерво. Пошепки мовила Марія.
І на Марію рухнула стеля.