Новоозерівський Кишкопряд

Нові Озерівці - так називалася глушина, куди я переїхав працювати. Сільська лікарня давно потребувала кваліфікованого фахівця, а мої амбіції стати головним лікарем у поліклініці рідного міста розбилися вщент, коли начальник дав мені знати, що свого апогею я вже досягнув і вищої посади не матиму. Після такого краху, вакансія у селі стала для мене найпривабливішою перспективою; я зібрався за один день. Орендований мною ветхий будинок побіля лікарні зовсім не бентежив: після тривалої подорожі я був виснажений - навіть не подбав про те, щоб розкласти речі. Крізь сон долинало лопотіння по вікну вербових гілок - мов стукіт спиць у пальцях моєї любої бабусі.

Робочий тиждень починався добре. Мешканці зустріли мене насторожено, але згодом помітно розслабились. Та вже за декілька днів я зауважив, що люди приходили до мене з однаковими симптомами: незвичними болями в животі, задухою та дивними снами.

Вислухавши десятки таких скарг, я запідозрив, що справа в отруєнні. Після переїзду я пив лише стерильну воду з власних бутлів, тож місцева річка цілком могла містити джерело захворювання. Опитавши своїх пацієнтів, я дізнався, що більшість мешкає поблизу покинутого текстильного заводу, який раніше скидав відходи до води. Я одразу повідомив про ситуацію місцеве самоврядування, та коли за тиждень мені надійшли результати аналізу води, виявилось, що місцева річка може конкурувати за чистотою навіть зі швейцарською Верзаскою. Ба більше: ні взяті на аналізи зразки продуктів, ні пошук радіації не дали жодних результатів. Люди продовжували хворіти, тож мені довелося присвятити нічні чергування вивченню історії хвороб села через звіти, залишені моїми попередниками. Як виявилося, подібні випадки вже траплялися раніше, про що я дізнався з одного з нотатників, де лікар описував однакові скарги людей протягом тижня: гострий абдомінальний біль, тремор, нічні пробудження, кошмари з дивним змістом, блювоту, тахікардію. Впали в око мені й адреси пацієнтів: знову поблизу тої клятої фабрики. Я перегорнув сторінку, коли раптом з записника випав аркуш і приземлився перед моїм носом. Я зацікавлено над ним схилився.

"За переказами, Кишкопряд був майстром плетіння, який створював вишукані тканини з найрізноманітніших матеріалів: шерсті, волосся, навіть шкіри... Однак, прагнучи досконалості, він почав використовувати людські органи для своїх плетінь. Його майстерність була надзвичайною, але діяння - гріховними, що викликало гнів духів лісу. Духи прокляли Кишкопряда, перетворивши на потвору. Відтоді він блукає околицями, переслідуючи людей, які наважилися торкнутися його творінь, розкиданих довкола старого текстильного заводу. Легенда каже, що коли Кишкопряд відвідає останню жертву, він нарешті завершить своє плетиво за допомогою її нутрощів… і знайде спокій... Однак люди досі уникають покинутого заводу, щоб не стати частиною моторошної історії Кишкопряда".

Я відклав аркуш, зняв окуляри і потер перенісся двома пальцями. "Господи, та що ж це робиться, - подумав я. - Ні, треба було лишатися-таки в місті". Помітивши медсестру, що крокувала до мене з тьмяного коридору, я підвівся і кинув зібганий аркуш у смітник. Моє сьогоднішнє чергування завершилось.

Втім, заснути не вдавалось. Тяжкі краплі, забарабанивши дахом моєї хатини, знову нагадали про стукіт паличок таємничого майстра плетінь. Я відігнав дурнуваті думки і відвернувся до стіни. "Тобі тридцять сім років. Не існує ніяких Кишкопрядів", - промимрив я, засинаючи.

Уві сні мені лізла в голову всіляка дурня: я сидів у покинутому приміщенні, прикутий до крісла, а навпроти стояла стійка для крапельниць з двома товстими мотузками, що простяглися донизу. Я чув ритмічне стукотіння металевих спиць і чиєсь важке сопіння. Коли мені вдалося розігнути занімілу шию і поглянути униз - запаморочилась голова. З мого розпоротого черева звисали кишки. За роки лікарської практики я багато чого бачив, але не власні нутрощі, що бозна-як випали з мене. Кишки обмотували стійку для крапельниці мов гірлянда на ялинці, а тоді сягали угору, де на самому вершечку стійки сидів він.

Новоозерівський Кишкопряд.

У нього були достобіса довгі руки - він ніби злився воєдино з тонкими спицями, бо я не бачив того місця, де його тіло відокремлювалося від плетеного з людських тканин балахона. Він був нічим і всим водночас. Його нитки обволокли всю кімнату і простромили мені мозок. Він дивився на мене двома непорушними очима, що виразно стирчали із купи моїх кишок, які він сплетав у шарф.

Я думав, що він - витвір моєї уяви.

Як же я помилявся.