Танець відьом

     Ось нарешті і настала та сама ніч, яку я чекав майже рік – Вальпургієва. Рік назад, мої однокласники пішли в цю ніч до лісу і потрапили на шабаш відьом, які танцювали біля вогню оголеними. А один, навіть казав, що познайомився з однією із учасниць шабашу і мав трошки більше ніж підглядання. Тому майже цілий рік я чекав цього дня, щоб побачити все на власні очі.

         На екрані телефону цифри показували опівночі, а я стояв на стежці перед лісом і рахував про себе до десяти, щоб наважатися та зробити крок до цього темного моторошного лісу. Сова десь голосно кричала серед гілля дерев підсилюючи в моїх думках ще більше страху. Раптом, повний місяць вийшов із-за крон могутніх смерек і освітив мою стежку. Я рішуче ступив на неї та пішов уперед. Бажання побачити оголених відьом було сильнішим за страх, який сидів десь у грудях.

         Хлопці казали, що того разу, вони просто гуляли по лісу, допоки не почули гру на сопілці і пішли на звук. Тому і в цей раз, я буду йти, поки не почую музики, а поки що тримаю свій курс прямо.

         Десь вдалечині я почув крик дівчини, яка благала її не чіпати і казала, що просто заблукала та зараз піде з лісу. Ноги підкосилися і завмерли, тому я зупинився і став прислуховуватися до звуків. Може піти допомогти? Ні, це не моя справа, я сюди пришов з конкретною місією, так що, самі розберуться. Набравшись сміливості пішов далі.

         Постійне шарудіння десь з кущів лякало мене, кров стигла у жилах, але я відганяв ці думки і йшов вперед поки не почув тихеньку гру сопілки. Я так зрадів, що, здається, трохи підстрибнув на місці. Прислухався уважно до музики, щоб зрозуміти з якої сторони йде звук. Вияснивши куди треба йти, я звернув зі стежки і пішов по м’якому моху оминаючи смереки та кущі, які зустрічалися на моєму шляху.

         Музика ставала голосніше з кожним моїм кроком. А мурахи від ейфорії бігали по моїй шкірі. Сопілка грала вже так голосно, що здавалося, прямо за тим кущем попереду я побачу відьом.

         Я почув жіночий сміх та перешіптування. Невже я знайшов їх? Я не можу повірити у своє щастя. Пригнувся і тихенько, щоб нічого не зачепити та не видати себе, наближався до куща, за яким мало бути дійство заради якого й прийшов. За кущем все освітлював вогонь, а тіні грали злий жарт з уявою. Я відвів гілля куща в сторону і перестав дихати на якийсь час шокований побаченим.

         Десь близько десяти гарних оголених дівчат були на галявині біля великого вогнища. Хтось літав у повітрі, хтось танцював біля костру, а хтось кидав щось у вогонь від чого він спалахував яскравими фарбами. Я зайняв зручне положення на м’якому моху і почав спостерігати.

         Я намагався роздивитися усі частини тіла оголених відьом, але гра світла та тіней не давали мені цього зробити. Я придивився до відьми, яка була прямо попереду мене і відкрив рота від здивування: на її голові були роги, а вуста покривало щось червоне з потьоками по підборіддю. Перевівши погляд на інших жінок я побачив теж саме, тільки роги були різні. Придивившись, я зрозумів, що червона рідина була не тільки на обличчі, а і бризки по всьому тілу та на руках з величезним нігтями, більше схожими на тваринні кігті. В ніс врізався нудотно-солодкий запах. Запах, який не сплутаєш не з чим, від якого десь у грудях усе стискається - запах крові. Ця червона рідина на відьмах була кров’ю. Мене одразу занудило і я став намагатися стримати бажання блювати з усіх сил, щоб не видати себе.

         Зробивши ковток свіжого повітря та поборовши нудоти, я підняв голову назад на шабаш відьом біля вогню і почав дивитися на саму галявину. Прямо між ніг відьом повзали змії. Чорні, невеликі, моторошні змії. Мороз пройшов спиною, а душа охолола та покинула тіло. Ком перекрив моє горло і вже складно було проковтнути слину.

         Раптом, вогонь згас і навкруги повисла справжня тиша, навіть сова більше не кричала. Я, тремтячою рукою, намацав телефон у кармані, натиснув на ліхтарик та підняв голову. На мене зверху дивилося десять пар червоних очей оголених відьом із закривавленими посмішками на обличчі.