Я свинка Пепа

– Я, свинка Пепа. Це мій молодший братик Жорж, це мама свинка, а ось тато свин…

Даринка з планшетом в руках сиділа на канапі й дивилась свій улюблений мультик. Іван в черговий раз порадів вдалому вибору подарунка дочці на її п’ятиріччя. Після того, як в їхньому домі з’явився планшет світ змінився на краще. Скінчилось оте одвічне: – тато погуляй зі мною, – й в Івана нарешті з’явився вільний час, який він міг присвятити собі та дружині. Дитина тепер майже весь час «сиділа» в планшеті, переглядаючи через You Tub різноманітні дитячі відео та мультфільми. Особливо їй подобався мультик про свинку Пепу. Івана такий стан речей цілком влаштовував.

 – Куди це ти, зібрався? – Спитала Галя, коли він вже застібав блискавку куртки.

– Піду пройдусь по базару. Новий рік на носу. Не забула? Мабуть, треба вже починати скуповуватись.

 Чмокнувши дружину в щічку, Іван вийшов з квартири. Додому повернувся тільки пізно ввечері. Даринка вже спала. Зі спальні, мерзлякувато кутаючись в теплий халат вийшла Галя. 

– Ну, і де тебе, чорти носили?! 

– Та, тут таке діло. Зустрів Коляна зі старої роботи. Зайшли в генделик – по чарці, те та се, ну, ти, розумієш… Зате, ось! – Чоловік видобув з целофанового пакету й гордо виставив поперед себе велику свинячу голову. – Ох, і гарний холодець вийде на свято!

Удвох насилу ввіпхали голову в холодильник. Вона була настільки велика, що заледве вмістилася в морозилку.

– Й навіщо було купувати таку здоровенну? – невдоволено бурчала дружина.

– Ай, тобі вічно не вгодиш! 

– Не кричи, дитину розбудиш. Йди в душ, та лягай спати. Мені завтра на роботу рано вставати.

– А, вечеря?

 – Отам, де пив, треба було й вечеряти! Он борщ, на плиті стоїть. Не маленький, сам собі наллєш. Але, спочатку в душ. Немитого в постіль не пущу.

– Уже біжу, люба, – хтиво посміхаючись Іван спробував обійняти дружину. – Як щодо…?

– Навіть не мрій, – ухилившись від його незграбних обіймів, Галина подалась до спальні.                                                                                                                                                                                                                                                                 

* * *

Днів зо три по тому, Іван відсипався після нічної зміни. Дружина була на роботі, Даринку ж, що зранку поскаржилася на біль у горлі, мати вирішили не вести до садочку й залишила вдома. Тож, Іван тепер мусів бути за няньку. Втім зараз, для нього це не становило якоїсь проблеми. Дівчинка, як завжди була зайнята своїм планшетом і не заважала батькові відпочивати.

– Я, свинка Пепа, це мій молодший братик Жорж, це мама свинка, а ось тато свин…

Неголосне бубоніння планшету, заколисувало, навіювало приємну дрему.

– Тато, я хочу їсти.

– Га, що! – Закліпав спросоння  очима Іван.

–  Їсти хочу.

– То, біжи на кухню, візьми в холодильнику йогурт.

Легко зістрибнувши з канапи, Даринка, як була босоніж, пошамотіла на кухню.

– Підлога холодна, взуй капці, – сонно пробурмотів Іван.

Та, Даринка була вже на кухні й мабуть не чула. Голосно ляснули дверцята холодильника. Раз, вдруге. Вже майже поринувши в сон, Іван почув, як дочка повертається до кімнати.

Раптовий, гострий біль в лівому боці вирвав Івана з обіймів Морфея. Ще, до пуття не розуміючи, що й до чого, він перевернувся на спину й побачив сповнені відчаю очі Даринки. В руці вона тримала закривавлений кухонний ніж.

– ТИ ВБИВ СВИНКУ ПЕПУ! – Розмахнувшись, дівчинка вгородила ножа батькові в груди. Все відбулося на стільки швидко, що Іван навіть не встиг перехопити руку з ножем. На сей раз болю не було. Був крижаний холод, який від серця розлився по всьому тілу й заморозив мозок.

– УБИВЦЯ! НЕНАВИДЖУ ТЕБЕ! НЕНАВИДЖУ!!! – Гостре лезо раз за разом встромлялося в бездиханне тіло Івана.