Навколо тебе

Вони з’являються, як тільки ти заплющуєш свої очі. Миготять перед тобою, а ти й не помічаєш, тільки можеш, що відчувати їх. Вони торкаються тебе, розглядають, обходять кругами, тому що ти їх зацікавив. Тепер вони нікуди не підуть. Але ти не будеш цього знати, через те, що не побачиш їх.

 Коли вони прийдуть до тебе? Ти не зможеш цього дізнатись. Ніколи. Зате ти зрозумієш наскільки довго вони залишаться біля тебе. Залишаться доти, доки не вивчать тебе повністю, не розкриють твої найпотаємніші страхи, не примусять відчувати себе божевільним. Вони залишаться з тобою до самого кінця.

 Я пишу це, тому що не можу більше тримати в собі. Я розумію, що зовсім скоро не зможу мислити адекватно і перед цим хочу зробити хоча б щось корисне, в мірі моєї сили. Кому воно може знадобитись – я не знаю, але це набагато краще, чим просто сидіти і відчувати як ти більше не в праві контролювати свій розум.

 Коли саме це почалось я не можу сказати. Їх неможливо побачити і як довго вони були зі мною – невідомо. Ти зрозумієш це тільки тоді, коли вони дозволять тобі відчути себе. Я думав, що це просто галюцинації, викликані якоюсь дурницею. Але я сильно помилявся.

 Як тільки світло гасло і все занурювалось в непроглядну темряву, я відчував чиюсь присутність. Начебто хтось стояв прямо переді мною. Стояв і дихав мені в лице, усміхаючись кривою усмішкою. А коли вмикалось світло – зникав, і тільки й залишалось, що гадати де він знаходиться зараз.

 Вони з’являються кожного разу як я потрапляю в темряву. Навіть заплющивши очі, можна було зрозуміти, що вони тут. Мерехтять темними силуетами і все ближче наближаються до мене, поки я не ввімкну світло. Тільки тоді вони зникають, але я знаю, що все ще стоять навколо мене.

 До цього не можна було звикнути, як би я не намагався. Їх неначе ставало дедалі більше, чи, можливо, я починав параноїти. Діло дійшло до того, що вони стали з’являтись навіть при світлі, хоча й побачити їх я майже ніколи не міг. Але я відчував. Відчував їхню присутність, їхні легкі дотики до мого тіла, від яких я кожного разу здригався як від току.

 Я ніколи не міг передбачити, що вони зроблять у цю секунду. То вони лякали мене до тремтячих колінок, то затихали на кілька довгих годин, то неслись на мене спереду, то торкались моєї шиї і спини ззаду. Вони робили, що хотіли, гралися зі мною, як з іграшкою. Хоча я й не був боягузом, однак тепер боявся навіть ворохнутись зайвий раз.

 Я намагаюсь привести себе в порядок, не зважаючи на страх заплющити очі хоч на секунду, і пишу це, поки ще можу. Я виглядаю зовсім погано, тому що вони хотіли, щоб я так виглядав. Вони знають, що у мене немає сил на більше, ніж просто писати. І я впевнений, що вони не покинуть мене, що би я не робив і куди б не пішов.

 Ти можеш жити, навіть не підозрюючи, що вони можуть спостерігати за тобою. Можеш й ніколи не відчути їхньої присутності. Та будь готовим, що в будь-який момент твоє життя може рухнути через те, що ти зацікавив їх.