Ключ в замку

Пройшло два дні, як вони не могли вийти з пустої хати. В день, коли потрапили сюди, дорогу замітало. Попереду стояли нерухомі ряди автівок. Люди кидали машини на трасі та йшли пішки до сусідніх населених пунктів, хтось лишався і чекав на допомогу. Сергія тоді лякало, що за гроші в інкасаторській машині він переживав менше, ніж за свої задубілі кінцівки. Старший напарник, Володимир, запропонував не ночувати на трасі, а дістатися найближчого села та попроситися перебути ніч, а біля машини з грошима чергувати.

Снігу з поля наносило добряче. Кілька разів штовхали автівку та прочищали дорогу, поки не показалося село. З крайньої хати йшов дим. Інші ж наче завмерли в часі, з поваленими тинами та заваленими дахами. Сергій пам’ятав дивні двері – над ручкою кнопка, як на замках з кодом. Тільки одна велика замість десятка дрібних. І зачинені ставні. Двері тоді смикали і кричали власникам будинку, аж поки Сергій не натиснув на кнопку – тоді вони прочинилися. Зайти не вдалося – щось кинулося зсередини, поваливши додолу Сергія. То була худорлява дівчина, вбрана у тонку літню сукню і босоніжки. Тікала від дому, лишаючи на снігу вервечку слідів.

Єдина кімната виявилася пустою, якщо не рахувати підсвічник на підвіконні у вигляді високої башти замку та буржуйки зліва від вікна. Відсутність меблів компенсував намет в кутку, спальники, туристичне приладдя. Підлогу вкривали пусті банки з-під консервів. Біля протилежної стіни стирчала ляда до підвалу.

Снігу вже намело на поріг, тому Сергій закрив вхідні двері. Перший приступ паніки він відчув, коли почувся металевий гуркіт: ставні на вікнах опустилися, двері задзижчали. Кімнату поглинула темрява. Сергій смикнув ручку на себе – не відчинялося. Світили ліхтариком, шукаючи вмикач. На підвіконні, під склом біля підсвічника, лежала записка: «Ключ в замку або чекайте, поки вас хтось не випустить зовні». Над словом «замку» намальоване чорне сердечко.

В замковій шпарині ключів не знайшли, а над ручкою виблискував круглий металевий диск, як на домофоні. Володимир тоді припустив, що ключ залишився ззовні, а вони його не помітили. Дістатися дверей з того боку нереально, а металеві ставні не відчинялися вручну.  

Сергій пробував викликати допомогу, та чув від оператора лише «напрямок перевантажено». Заряд батареї падав.

Не відкидали варіанту, що запасний вихід був у підвалі. Володимир вхопився за кільце і потяг ляду на себе. Насвічуючи ліхтарем на телефоні, спустилися вниз драбиною.

Підвал хтось використовував як туалет, в правій частині було навалено купу лайна. Тхнуло жахливо. Запасного виходу не було, знайшли лише консерви, сухарі та воду. І труп хлопця.

Три місяці тому

Із дверима хлопець возився довго, поки дівчина тримала вино і коробку з піцою.

— У тебе коли-небудь було побачення у хаті виживача? — запитав хлопець.

— Ні. А він дозволив?

— Я не питав, та й він не дізнається. Зрідка навідується, якщо ще не помер. Підвал схожий на справжню кімнату, але ми туди не поліземо. Зробимо романтік у вітальні. Пари годин, думаю, вистачить.

— Інсулін?

— Взяв шприц із собою, в мене ж все по годинах. Раптом затримаємося.

Пара зайшла, захряснувши двері. Металевий шерхіт – і пітьма накрила кімнату.

— Це так треба? – запитала дівчина.

Світло ліхтарика попрямувало по кутках і зупинилося біля вікна з підсвічником у вигляді башти замку. Хлопець прочитав вголос напис під склом.

— Ключ в замку або чекайте, поки вас хтось не випустить зовні.

Маленьке чорне сердечко над словом «замку». Це підказка?

— Немає тут ніякого ключа. — крикнула в пітьму дівчина.

Чотири місяці тому

— Ну і буря. Пересидимо тут, поки нас дорогою деревом не привалило чи не змило зливою. — чоловік в окулярах притримав двері для дружини та маленької доньки.

Тільки зачинилися, як металеві фіранки впали, перекривши світло.

— Він сказав мені, що на вікні має бути інструкція. — озвався чоловік.

Жінка насвітила.

— Ключ в за̀мку або чекайте, поки вас хтось не випустить зовні.

Вона підняла кришку башти замку з підсвічника і витягла предмет, подібний великому ключу домофона. Перевірила – двері відчинилися. Поклала на місце.

— Залиш ліхтар – я помалюю, — попросила дівчинка.

Вона розфарбовувала фломастерами розмальовку, спершись на підвіконня. Погляд ковзнув на текст під склом. Палець торкнувся наголосу на букві «а» у слові «замку». Чорним фломастером дівчинка перетворила « ̀» на сердечко.