Пройшло два дні, як вони не могли вийти з пустої хати. В день, коли потрапили сюди, дорогу замітало. Попереду стояли нерухомі ряди автівок. Люди кидали машини на трасі та йшли пішки до сусідніх населених пунктів, хтось лишався і чекав на допомогу. Сергія тоді лякало, що за гроші в інкасаторській машині він переживав менше, ніж за свої задубілі кінцівки. Старший напарник, Володимир, запропонував не ночувати на трасі, а дістатися найближчого села та попроситися перебути ніч, а біля машини з грошима чергувати.
Снігу з поля наносило добряче. Кілька разів штовхали автівку та прочищали дорогу, поки не показалося село. З крайньої хати йшов дим. Інші ж наче завмерли в часі, з поваленими тинами та заваленими дахами. Сергій пам’ятав дивні двері – над ручкою кнопка, як на замках з кодом. Тільки одна велика замість десятка дрібних. І зачинені ставні. Двері тоді смикали і кричали власникам будинку, аж поки Сергій не натиснув на кнопку – тоді вони прочинилися. Зайти не вдалося – щось кинулося зсередини, поваливши додолу Сергія. То була худорлява дівчина, вбрана у тонку літню сукню і босоніжки. Тікала від дому, лишаючи на снігу вервечку слідів.
Єдина кімната виявилася пустою, якщо не рахувати підсвічник на підвіконні у вигляді високої башти замку та буржуйки зліва від вікна. Відсутність меблів компенсував намет в кутку, спальники, туристичне приладдя. Підлогу вкривали пусті банки з-під консервів. Біля протилежної стіни стирчала ляда до підвалу.
Снігу вже намело на поріг, тому Сергій закрив вхідні двері. Перший приступ паніки він відчув, коли почувся металевий гуркіт: ставні на вікнах опустилися, двері задзижчали. Кімнату поглинула темрява. Сергій смикнув ручку на себе – не відчинялося. Світили ліхтариком, шукаючи вмикач. На підвіконні, під склом біля підсвічника, лежала записка: «Ключ в замку або чекайте, поки вас хтось не випустить зовні». Над словом «замку» намальоване чорне сердечко.
В замковій шпарині ключів не знайшли, а над ручкою виблискував круглий металевий диск, як на домофоні. Володимир тоді припустив, що ключ залишився ззовні, а вони його не помітили. Дістатися дверей з того боку нереально, а металеві ставні не відчинялися вручну.
Сергій пробував викликати допомогу, та чув від оператора лише «напрямок перевантажено». Заряд батареї падав.
Не відкидали варіанту, що запасний вихід був у підвалі. Володимир вхопився за кільце і потяг ляду на себе. Насвічуючи ліхтарем на телефоні, спустилися вниз драбиною.
Підвал хтось використовував як туалет, в правій частині було навалено купу лайна. Тхнуло жахливо. Запасного виходу не було, знайшли лише консерви, сухарі та воду. І труп хлопця.
Три місяці тому
Із дверима хлопець возився довго, поки дівчина тримала вино і коробку з піцою.
— У тебе коли-небудь було побачення у хаті виживача? — запитав хлопець.
— Ні. А він дозволив?
— Я не питав, та й він не дізнається. Зрідка навідується, якщо ще не помер. Підвал схожий на справжню кімнату, але ми туди не поліземо. Зробимо романтік у вітальні. Пари годин, думаю, вистачить.
— Інсулін?
— Взяв шприц із собою, в мене ж все по годинах. Раптом затримаємося.
Пара зайшла, захряснувши двері. Металевий шерхіт – і пітьма накрила кімнату.
— Це так треба? – запитала дівчина.
Світло ліхтарика попрямувало по кутках і зупинилося біля вікна з підсвічником у вигляді башти замку. Хлопець прочитав вголос напис під склом.
— Ключ в замку або чекайте, поки вас хтось не випустить зовні.
Маленьке чорне сердечко над словом «замку». Це підказка?
— Немає тут ніякого ключа. — крикнула в пітьму дівчина.
Чотири місяці тому
— Ну і буря. Пересидимо тут, поки нас дорогою деревом не привалило чи не змило зливою. — чоловік в окулярах притримав двері для дружини та маленької доньки.
Тільки зачинилися, як металеві фіранки впали, перекривши світло.
— Він сказав мені, що на вікні має бути інструкція. — озвався чоловік.
Жінка насвітила.
— Ключ в за̀мку або чекайте, поки вас хтось не випустить зовні.
Вона підняла кришку башти замку з підсвічника і витягла предмет, подібний великому ключу домофона. Перевірила – двері відчинилися. Поклала на місце.
— Залиш ліхтар – я помалюю, — попросила дівчинка.
Вона розфарбовувала фломастерами розмальовку, спершись на підвіконня. Погляд ковзнув на текст під склом. Палець торкнувся наголосу на букві «а» у слові «замку». Чорним фломастером дівчинка перетворила « ̀» на сердечко.