Стережись бажань своїх

2003 р.

Напис «Вічна краса» спокусливо мигав неоновими жарівками, заманюючи місцевих красунь відвідати новостворений заклад. У вітрині виднілись баночки різного розміру й форми, а в них – як здавалось багатьом, чарівне зілля, що примушує шкіру залишатись пружною і гладкою.

По центру стояло крісло, а в ньому м’якими хвильками спочивала ніжна матерія насичено чорної барви. Темінь тканини контрастувала з блідістю шкіри тої, чиє тіло прикривала: лялька з оксамитовою шкірою, воронячого кольору волоссям і блискучими блакитними очима. Вона дивилась удаль своїми штучними зіницями, заманювала покупців червоними вустами й бліднуватими щічками.

Три подруги – дівчатка-підлітки – проходили повз вітрину й зачудовано гляділи на диво-ляльку. «Мені б таку ідеальну шкіру й волосся», – вихопилося в одної з дівчаток – невисокої товстої білявки з червоними щоками й яскраво вираженими слідами від акне. «О, так, – погодилась інша з подруг – руденька й елегантна. – Хочу бути, як та лялька. Ідеальна…»

2013 р.

Напис «Вічна краса» спокусливо мигав неоновими жарівками, заманюючи місцевих красунь відвідати заклад з десятирічним стажем і репутацією надійного й інноваційного підприємства. У вітрині виднілись баночки різного розміру й форми, а в них – як здавалось багатьом, чарівне зілля, що примушує шкіру залишатись пружною і гладкою.

По центру стояло крісло, а в ньому сиділа казкова лялька. З оксамитовою шкірою, рум’яними щічками й широко розплющеними зеленими очима. Зеленаве плаття контрастувало з яскравим рудим волоссям, що розкішними хвильками спадало на плечі й пружні груди.

За склом зупинилось двоє: невисока жінка, зовсім непоказна, й маленька дівчинка років п’яти. Вони довго розглядали красуню-ляльку, й на мить жінці здалось, що та теж розглядає їх: настільки вже реальними видались вії й очі. Мороз пробіг поза спиною, й жінка вхопила малу доньку за руку й поспіхом рушила подалі від зловісних неонових вогників. Дівчинка, однак, примусила маму зупинитись, вкотре задивившись на зелене плаття й вогнисте волосся.

«І я хочу бути, як та лялька, мам», – промовило зачудовано дитя, а тоді врешті чемно пошкандибало з матір’ю, що ніжно гладила її по білявій голівці.

2023 р.

Напис «Вічна краса» спокусливо мигав неоновими жарівками, заманюючи місцевих красунь відвідати заклад з багаторічним стажем і репутацією. У вітрині виднілись баночки різного розміру й форми, а в них – як здавалось багатьом, чарівне зілля, що примушує шкіру залишатись пружною і гладкою.

По центру півколом стояло два крісла, а в них сиділо дві ляльки: одна – руда, інша – білява. Одна – в зеленому платті, інша – у ніжно-блакитному. Сукні вдало підкреслювали відтінок лялькових очей. Обидві дивились на світ поза склом, злегка всміхаючись самими кутиками губ. Ніжний рожевий блиск на вустах ляльок примушував майбутніх клієнток хотіти й собі виглядати схожими на ідеал…

«Хочу бути, як ті ляльки, ідеальними», – вихопилось в однієї з непоказних дівчаток, що зупинились перед вітриною «крамнички здійснення мрій», як її часто називали сталі клієнтки.

***

Він завжди любив свою роботу. Й жінок. Адже вони були невід’ємною її частиною. Мама всякчас казала, що він – справжній Джин-чарівник, спроможний зробити будь-яку жінку красивою. І він робив їх такими: чарівними, ідеальними, красивими.

А тоді мама померла…

Й не було нікого, хто б сказав, що він Джин-чарівник, і створює ідеал…

«Хочу бути, як та лялька. Ідеальна…»

«І я хочу бути, як та лялька, мам…»

«Хочу бути, як ті ляльки, ідеальними…»

Він сидів у невеликій кімнатці-підсобці, де вміщались хіба стіл і лептоп. Слова-бажання про «бути, як та лялька» часто долинали з-перед вітрини, та стати ідеалом по-справжньому вдавалось не всім. Він встав з-за стола й рушив у напрямку підвалу там, де в спеціальних холодильниках, тримав усі необхідні компоненти для масок й еліксирів молодості та краси.

Вона лежала на столі, зв’язана й налякана. Темні пасма волосся, брудні й злиплі від поту, розлетілись урізнобіч, зробивши її схожою на божевільну. Очі шалено крутились туди-сюди, розглядаючи світ доокола й намагаючись знайти хоч якусь зачіпку, аби зрозуміти, де вона й чому тут опинилась.

Двері відчинились раптово, й вона помітила кремезну постать. Заворушилась, намагаючись закричати, та кляп у роті заважав. Коли він підійшов ближче, дівчина впізнала продавця-консультанта з найпопулярнішої у місті крамнички. Солоні патьоки вкрили щоки й намочили засалене волосся.

Чоловік підійшов до столу, вишкірившись у звірячій посмішці. Провів рукою по дівчачому волоссю й нахмурився: «Аяяй… Ні-ні. Ідеал починається з волосся… От якраз чорнявої й бракує в моїй ляльковій колекції…»