Протест

В барлозі управління, так званої поліції панував настояний сморід гнилої плоті. Влада визначала рівень захоплення війною одним єдиним способом — тортурами. Всі, крім хіба “синів народу” — підлиз, що жерли лайно влади, запиваючи її ж сечею, всі були піддані нещадним та різноманітним катуванням. Люті хижаки — напівлюди-напівгієни з остервенінням виконували свою роботу катів та тюремних наглядачів, боронили дотримання всіх норм та параграфів прописаних хворими мізками можновладців, з’їджених цвіллю та жирними опаришами, що вивалювались зі всіх шпарин їх огрядних тіл та переповзали в голови до простих людей, аби зробити з них тупу слухняну скотину.

— Ну, що сучий потроху, знову ти у нас? — сказав один із хижаків буро-жовтої породи, коли до нього притягли Молота, — Ми думали, що ти не настільки тупий, щоби ще раз потрапити до нас у руки, але, на щастя, помилялися.

Гієномордий виколупав з-поміж зубів кусень неперетравленого пацюка, якого він їв на обід, покрутив його в руках та й знову закинув до пащеки. Кисла гримаса свідчила, що такий перекус йому не смакував, тому він сплюнув вміст рота разом з кривавою слиною Молоту на ноги. Той мовчки глянув на місиво та перевів свій невинний, майже дитячий погляд на хижака.

— З хрєна ти витріщив свої баньки на мене, недолугий? — вишкірився катюга, але одразу змінив тон на лагідніший, згадавши, як карають за невиконання планів по вербуванню в “сини народу”. Його анальний отвір досі горів пекельними вогнями і густа чорна кров сочилася крізь мундирні панталони.

— Ну, давай розказуй, що цього разу ти натворив, холопська ти морда? — хижак єхидно усміхнувся, — Перепрошую за мою гарячковість, але яка муха знову вкусила вас і підштовхнула до цих ідіотських вчинків?

— Я не знаю, про які вчинки ви говорите, — Молот невимушено усміхнувся, ледь стримуючи блювотиння, яке піднімалось все вище і вище горлом і от-от просилось випорскнути прямісінько у волохату фізіономію тварюки.

— Ах, то ти не знаєш, падлюко? — гієномордий підвівся зі свого місця, він активно жестикулював своїми кігтистими лапами та бризкав отруйною слиною. Від збудження його прутень настовбурчився, вивільнився з-під розстебнутої ширінки та вип’ячився прямісінько на Молота. — То це не ти підбурював народ до антивладних мітингів? Зі слів поліцая, який затримав тебе на площі, ти верещав, цитую: “ Нехай здохне клятий деспот! Нехай сам жере своє гівно! Ми переможемо у цій війні!” Твої слова, слимаку?

— Я не міг байдуже на це дивитися, — Молот й надалі не видавав ні свого страху, ні своєї ненависті, ні своєї люті. Він тільки лагідно дивився в очі свого інквізитора та спокійно відповідав йому. При тому перед ним стояла лиш одна картина — як він виривається зі своїх кайданів, хапає зі столу ручку й проштрикує нею жовті очі хижака. А потім тільки хрум-хрум. Молот любив куштувати яблука, очні яблука. — І зараз я можу це повторити: “Нехай здохне клятий деспот! Свободу вільному народу! Перемога за нами!”. Невже ви гадаєте, що народ це терпітиме вічно? Рано чи пізно всі ви разом зі своїми цісарями, імператорами та царьками висітимете в зашморгу з висолопленими язиками чи на палях зі спущеними кишками.

— Ах ти ж сука! Я тебе навчу поважати владу, собако!

Хижак загарчав і кинувся на Молота. Той ухилився від удару масивного кулака та вдарив гієномордого головою в живіт. Екзекутор жалібно завив і впав на підлогу, тримаючись за пах. Крізь його пальці цебеніла кривава сеча.

— Очі смакували б краще, — Молот з огидою виплюнув кусень члена та усміхнувся на весь закривавлений рот.

В кабінет вбігли решта наглядачів. Пролунала коротка черга і тіло Молота впало біля ката, що конав в агонії.

За вікнами шумів натовп. “Нехай здохне клятий деспот! Свободу вільному народу”. Приміщення наповнювалось димом, у вікна полетіли пляшки з вогняним смузі. По усіх куточках міста лунали вибухи і смерділо смаженою плоттю.

Настав початок кінця.