Чорна папороть

Ви, які минаєте мене, і не довідуєтеся, що між нами є зв'язок. Одні мене роздивляються і захоплюються: «Який ендемік!», другі проминають, треті – плюють. Але останніх дедалі меншає.

…Ось що могла сказати чорна папороть, якби вміла говорити по-людському.

Ми звикли шукати цвіт папороті купальської ночі. Ми знаємо: «папороть цвіте без усякого цвіту». Але ще є чорна папороть. Чорне листя – і чорна квітка. Яка цвіте не лише вночі.

По-хорошому треба було б цю папороть огородити, доки вона не накоїла лиха. Але всі в захваті, як ця рослина буяє на дикій природі.

…Вона виросла на могилі чорнокнижника. Тих, які встають після смерті й можуть загризати людей. Але цей не вставатиме. Від нього лишився самий попіл, який розвіяли по вітру. Квітка виросла на спаленому місці.

Це було давно, за незапам’ятних часів. Цей відьмак жив в одному селі (неважливо якому) та, будучи вдівцем, мав дорослого сина. Чаклунам узагалі не слід мати родини чи якісь прив’язаності. Вдалими діти в таких не будуть. Ні, це від упирів народжуються діти без кісток чи інші потвори, а в чорнокнижників усе ж таки не жасно. Але й не мармеладно.

Сина він любив, хоча по-справжньому віддавався своїй справі (яку вдало приховував).

Коли син одружувався, відьмак був не проти, а навіть за. Невістка з іншого села – увічлива і спочатку гарна – навіть сподобалася свекру. Хоча перед тим чорнокнижник бачив сон (і тільки потім, багато опісля, збагнув, що то був віщий сон): дівчина, схожа на невістку (якої відьмак тоді не бачив) увесь час була в нього за лівим плечем і переслідувала. Чим далі той уві сні вдивлявся дівчині в обличчя, тим менше вона йому подобалася. У рисах проступало щось демонічне.

Але наяву він не знав, до кого прив’язати цей сон – і приймав невістчину роботу (їжу, працю в городі, прання тощо) як належне. Як усі. Магією він збирав до хати молоко, масло та багато всього. Якщо чаклуна кривдили, він до останнього не хотів витрачати сили на чари.

Те, що невістка – забобонна і підозрює його, він виявив із розмов (вона ще не вміла критися) і з синової поведінки, яка різко змінилася. А невістка дедалі частіше нападала на свекра (мовляв, і замало грошей, і взагалі він заважає), забувши, хто кому за звичаєм має підкорюватися. Той мовчав до останнього. До того ж, невістка мало не молилася на свого чоловіка, а за це відьмак був ладен багато їй простити.

Але одного разу вона підгледіла (може, навмисно), як її свекор забирає чуже молоко. Яке потім було в них на столі, нахвалюване, і невістка охоче сколочувала з нього масло.

Чорнокнижник застиг із кілком над столом. У повітрі струмувало і ллялося на дошку чуже молоко, а дійниця від несподіванки була перекинута чаклуном.

Невістка почала скликати людей. Що довго казати? Відьмака спалили на терновому багатті. Позбавте мене обов’язку оповідати подробиці автодафе. Але чому чорнокнижник дав себе схопити? Чи тільки тому, що його скалічили до крові, і він не міг чаклувати?

Справжня мрія невістки здійснилася. Зажила тільки вдвох із чоловіком, не боячись свекра, і хата з усім майном належала молодим.

Але чорна папороть, яка виросла на попелі спаленого відьмака, бачила, що в молодих немає дітей. Обоє страшенно не тримають згоду в родині й давно б роз’їхалися та розлучилися, якби не страх перед поголосом – «що скажуть люди?» Ділити хатину чи клуню, а ще й худобу, їм на думку не спадає – та й як це зробити?

Зате вони, усе тягнучи до себе, купили… тут уже ваша фантазія. Купили ще трьохсоту непотрібну річ – але «по-модньому».

Чорна папороть, яка вночі говорить з потерчатами, упирями, русалками та іншими відторгненими, може багато чого розповісти вам. А поки що казочці – кінець.

Чорна папороть, якої ніхто не зірве.