Банкет

Вдих. Гілля верби міцно обплітає непритомні тіла, утримуючи прямісінько над кам’яним урвищем. Темні, переповнені силою хвилі розбивають піщаний берег, переносячи на сушу арктичне повітря. Птахи в очікуванні шторму ховаються в густих шапках дерев, що, немов велетні-титани, захищають нетронуті вічнозелені ліси. Споконвічна мелодія нестримної природи проникає в кожну клітину. Перша зірка з’явилася на небосхилі – черепи-келихи підняті вгору. Кривавий банкет розпочато.

Видих. Сміх. Потерчата бігають навколо власноруч побудованої гірки, укріплюючи білосніжну конструкцію смолою та глиною. Викладені та заточені до потрібно кута кістки витримують невеличких пташок, які вичищали пір’ячко від багряних згустків. Холод, що слідував за нехрещеними душами слідами, опускався на смарагдові трави білими кристалами. Робота, покладена на них в переддень банкету виконана – семерична дівчинка, натерта полином та чебрецем, нерухомо дивилася в небо в очікуванні відведеного на підношення часу – а отже можна відпочити на насолодитися майбутнім дійством.

Вдих. Мелодія. Сопілка піднесена до чорних, як чорнозем, губ. Ослінець, обтягнутий вичищеною обробленою людською шкірою, тріщить під вагою Чугайстра. Сива борода, скріплена в пучок висушеними жилами, рухається в такт з шиєю, що прикрашена натертими до блиску молочними зубами.

Видих. Вій, сівший як найдалі від вогню, голосно прицмокував губами, куштуючи щойно принесену мавками запечену дванадцяту пару ребер. Його золоте око лежало на пузі, підскакуючи від ковтка та надривної відрижки. Поруч, в міцно зв’язаному мотузкою мішку, продовжувало плакати немовля викрадене годину тому в старійшини села – подарунок, від якого не зможе відмовитися навіть найвибагливіша істота.

Вдих. Безформні волохаті істоти крутяться навколо невикористаних супних залишків, намагаючись вгадати по них свого господаря. Найулюбленіша гра домовиків «Вгадай хто» завжди закінчувалася нічиєю і бійкою, адже «фермер ніколи не буде віддавати іншому фермеру власноруч вирощене м'ясо»… Клубки волосся, що прилипали до мокрих лап, мали чудові захисні властивості – шлях до Місця був довгий та нелегкий, особливо тоді, коли необхідно нести сто кілограмову неспокійну закуску.

Видих. Перелесник підкидав в полум’я хмиз, підтримуючи яскраво-помаранчеві довгі язики. Стукіт. Його дітлахи бігали навколо закріпленої на рожні жінки, яку час від часу прокручували за часовою стрілкою, аби добитися золотисто-коричневої скоринки. Волосся, форма губ та очей – істота, що подарувала життя, ніколи не займе місце в їх думках та серцях, хіба що в череві і то не надовго.

Вдих. Круглолиці мавки ставали до танцю. Ідеальні високі груди. Плоский живіт. Густе смарагдове волосся, заплетене в косу разом із дурман-травою та ядовитими квітами, що формували небаченої краси вінок. Символи життя покривали гладку, сяючу під місячним промінням шкіру – без тіні та ледь доторкаючись до трав, вони то сходилися, то розходилися в кільці сплетених рук. Забруднені кров’ю губи. Пальці, якими роздирали свіже м'ясо, залишали сліди на тілах собі подібних в особливі пікові моменти, коли хтивість розширювала зіниці та народжувала в горлі крик та стогін. Трапеза дарувала сили – виставлені гіркою черепки тамували спрагу чистою янтарно-червоною рідиною, націдженою із артерій цнотливих дівчат, а мариновані шматочки сердець – голод після клопітливого дня.

Видих. Виття вовкулак вселяло жах в душі ще «не обробленого фаршу». Масивні тіла розтягували по гіллю гірлянди: скручені кишки, до яких закріплювалися витесані із кісток зірки та листя, розносили нестерпний для людей сморід. Кігті знімали березову кору, що ставала чудовою пробкою на кінцях саморобної прикраси. Ніч свободи та хаосу приносила божевільну радість цим істотам – закривавлені морди та лапи піднімалися до неба, лише одним рухом розділяли жертву навпіл та віддавали часту для приготування. Червоні сліди. Вони буди безжальні до чоловіків та жінок.

Вдих. Русалки виринали із туману. П’янкий аромат свіжості, багаторічного рому. Очні яблука піратів плавали в спіненому коктейлі. Хвости, луска яких переливалася всіма кольорами веселки, підкидали вгору відділені від тулуба голови та намагалися закинути їх в відкриту пащу водяника, що продовжував вичищати шматочки м’яса із загострених зубів. Хмари пару підіймалися над їх розкуйовдженим волоссям – швидка втрата води змушувала раз за разом зникати, аби відновитися в бурхливому морі.

Видих. Нафарширована яблуками голова – головна прикраса святкового столу. Виставлені пірамідкою руки в медово-сиропному соусі. Духмяний шашлик із свіжим дубовим листям та ожиною. Закопчена рулька, де через зріз проглядається хрящ. Хрумкі дитячі фаланги та соковиті відбивні із жіночої груднини. Їжа, до якої ніхто не може доторкатися, от-от буде освячена Володарем – батьком нежиті та духів. Хвилина. Небеса розриває грім. Шум кайданів. Неболикий постає перед ними. Справжнє свято тільки починається.