Більбо та Володар

Детектор металу видав гучний дзвінкий писк, який розлетівся ще порожнім розораним полем.

Подивимося, що тут у нас, — пробурмотів про себе Петро, витягуючи з-за спини невелику військову лопату.

Грудки чорної сухої землі кришилися під ногами. Середнього розміру коричнева плямиста собака мисливської породи зацікавлено підбігла до щойно виритої ями. Травневі свята Петро сприймав по своєму: ніяких городів та шашликів. Погода вже тепла, але кущі не встигли обрости густою зеленню, а значить настав ідеальний час для пошуку скарбів!

Роздрібнивши чергову грудку землі у грубих руках, Петро виявив масивний перстень з жовтого металу із великим блакитним каменем.

— Схоже це Джекпот! — з усмішкою констатував шукач скарбів показуючи перстень собаці.

Чорнявий чоловік, забувши, що він давно дорослий, з хвилину радісно пристрибував зі знахідкою у руці, а потім прийнявся чистити прикрасу. Земля остаточно осипалася й відкрила перстень в усій красі. Попри те, що він, судячи з усього, пролежав у несприятливих умовах не одну сотню років золото й камінь виглядали як нові.

— Ти подивися, Більбо, яка краса!

Але пес, принюхавшись до прикраси несподівано видав насторожене ричання.

— Ну і дурень! Це знахідка сторіччя! — образився на Більбо Петро й пнув пса з усією силою ногою під ребра. Той жалібно заскавчав й завбачливо відбіг у сторону. У такі моменти від господаря можна було чекати чого завгодно — це пес засвоїв ще у далекі часи щенячого бентежного дитинства. Більбо знав, що йому може перепасти й набагато більше.

Перстень у яскравих весняних променях сонця так грайливо переливався, що чоловік забув про свій нещодавній приступ люті. Він всівся на орану землю й обережно вдягнув на вказівний палець знахідку. Спершу Петро відчув легке ніжне пощипування, яке раптово змінилося пекучим болем. Чоловік скрикнув, підстрибнувши на ноги. Більбо не поспішав на допомогу — глухий біль під ребрами все ще нагадував про себе.

Чоловік опустив погляд на руку й жахом зрозумів, що палець над перснем на його очах почав перетворюватися на попіл. Лише за коротку мить, плоть з його фаланг розлетілася від легкого травневого вітру кудись під ноги. Неприродно біла кістка стирчала над лискучим золотим перснем. Петро відчував пекучий біль, який казав, що все це відбувається насправді.

Голосно лаючись чоловік спробував зняти прикрасу з того, що ще недавно називалося його пальцем та перстень не піддався. А біль почав розповзатися отрутою далі по руці. Вище й вище. Рука пульсувала й сіріла, а чоловік і вдіяти нічого не міг. Тільки його безпорадні відчайдушні крики луною перекочувалися полем, лякаючи жайворонків та зайців. Більбо мовчки спостерігав за всім, що відбувається. Скоро увесь його господар посірів й розлетівся з прахом. І кісток не залишилося. З глухим звуком золотий перстень, прикрашений великим блакитним каменем впав назад у спраглу землю.

Якийсь час над полем стояла мертва тиша. Сонячні промені хоч і світили, але видавалися невиразними, бляклими. Наче отой прах з Петра не осів у полі, а наповнив повітря. Більбо принюхуючись обережно оббіг навколо персня. Неприродній сірий серпанок почав сповзатися й густіти біля прикраси, набираючи обрисів людини. Ще через кілька коротких хвилин перед Більбо піднявся з землі високий голий білошкірий чоловік з золотим перснем на вказівному пальці. Пес, на всяк випадок, жалібно заскавчав.

“Не бійся друже, я люблю собак, — сказав хриплуватим голосом високий чоловік, додавши: — Відтепер тварини не будуть страждати, повір. Ми залишимо весь біль світу для нікчемних людей. ”

 Білошкірий довгань повільно почимчикував у сторону припаркованої автівки покійного Петра. Більбо на мить задумався. Осиротілий детектор металу валявся поряд з лопатою та купою марного порожнього лахміття. Пса тут більше ніщо не тримало. Більбо замахав обрубком хвоста й побіг наздоганяти голого незнайомця.