Чорна сметана

Це сталось незадовго після Великодня. Я зайшов до супермаркета, у хлібному відділі ще лежали останні паски, посипки, поряд – фарба для крашанок. Звичайно, сезон на них уже минув. Я рушив далі, за сиром, і взяв з полиці пляшку йогурту. «Чорничний йогурт» – писалось на етикетці. Він був злегка фіолетовий і я зиркнув назад, у бік всілякого декору. Чому деякі продукти фарбують постійно, а інші ніколи? Жовте безе, рожевий зефір… чому не буває синього масла чи зеленої сметани? Не в силах протистояти цій думці, я повернувся за барвником.

– Воно вам треба? – глянула на мене касирка, раптом посерйознішавши.

– Що? Так, – кивнув я.

Касирка якось дивно потягнула руку під стіл, щось намацуючи під кришкою.

– Оцей! – показала на мене.

Зненацька охоронець, що досі стояв за камерами схову, вибіг до кас. Спинившись на мить, він побіг на мене. Я схопив покупки й рвонув назад, повз пиво та крекери, в кондитерський відділ, де хвилину тому були відчинені двері. Не гаючи ні миті, рвонув у вузький коридор, скинув за собою коробки. Вони з гуркотом попадали, щось розсипалось, охоронець залаявся.

Праворуч, далі! Я відчинив легкі двері й опинився на ґанку з іншого боку будинку. Тут простягався двір, зараз безлюдний. Я хутко зняв куртку, пригладив розтріпане волосся та вирушив на сусідню вулицю, затесатися між перехожих.

Доведеться більше не ходити в той супермаркет, – подумав я. – А жаль, то мій улюблений. Про всяк випадок озирнувся, та гонитви не було. Щоправда, упаковка сметани та пачка барвника в моїх руках усе ж привертали увагу. Бабуся, що продавала на зупинці картоплю, прикипіла до мене поглядом.

– Ой, що ж ти робиш, – похитала вона головою, – такий гріх…

Я миттю прошмигнув у вузький прохід між будинками. Кілька дітей гралися в щось на ґанку. Я був уже далеко, коли поглянув назад. Якийсь чолов’яга підійшов до малих і про щось розпитував, а вони показували в мій бік. Незнайомець різко підвів голову та рвонув з місця. Я мав фору, тож за хвилину вже був майже вдома. Притулив магнітний ключ до домофона, помчав сходами нагору. Подивився з під’їзду в двір – переслідувач тільки-но добіг до дверей.

Нарешті я був удома, замкнув за собою замок, не роздягаючись побіг на кухню. Я мусив спробувати кольорову сметану!

Розрізавши пакет, я вилив її у півлітрову банку. Не марнуючи часу, висипав туди барвник. Хутко перемішав усе це ножицями, не було коли шукати ложку. Фіолетова сметана наповнювала тару. Лишалося спробувати, я вмочив у сметану палець, коли підлога завібрувала. Сильніше й сильніше вона трусилась, а потім небо прорізала блискавка. Гучний тріск ледь не збив мене з ніг, загриміли шибки, з карканням злетіла в дворі зграя ворон. Рука сіпнулась і майже весь порошок опинився в банці. Сметана почорніла і забрижилась, ніби могутня сила готова була щомиті звільнитись.

Якийсь час я стояв у ступорі та незчувся як поруч з’явився сторонній. Просто зі стіни, як із товщі води, розкидаючи хвилі, ввійшов високий чоловік у темному. Я позадкував і присів на табуретку.

– Ти, бачу, дилетант, – промовив непроханий гість, водячи переді мною долонею, – це добре.

– Хто ви? – вичавив я з себе.

– Світ – це складний механізм, – сказав той загадково, – і деякі деталі діють дуже й дуже несподівано. Все пов’язано, а я слідкую за цим. Тобі пощастило, бо створення чорної сметани спричиняє вибухи в Бєлгороді.

– Бєлгороді?

– Так, ось, вже пишуть в «Телеграмі», – він показав екран смартфона. – Такі дії взагалі-то суворо заборонені. Помилився б ти в дозуванні на грам, і наслідки могли бути зовсім інші. Для тебе особливо. Дещо справді не варто робити.

В горлі пересохло, я важко кашлянув.

– І що тепер?

– Зважаючи на обставини, – чоловік махнув пальцями і я помітив якийсь рух на даху будинка навпроти, – я скасовую твою ліквідацію. Ти нам ще згодишся. Але знай, ми слідкуємо, як слідкували досі за твоїми витівками. Будь ласка, без експериментів.

Він зник. Я лишився наодинці біля вікна. Місто жило далі, мовби нічого не сталось. Але моє життя змінилось назавжди.

Тепер, коли надходить повідомлення, я виконую дивні ритуали. Чорна сметана, а іноді помаранчева. Пористе масло. Газована горілка. Риба в шоколаді. Це моя спеціалізація, і кожна страва відгукується лихом там, де треба раптовий удар. І поки це йде на користь державі, я охоче продовжую. А потім, звісно, споживаю.