Нічна гра

— Очі собі поламаєш.

— Ще п’ять хвилинок, майже дійшов!

— Я що сказала?

— Ну бабусю!

— Закінчив.

Тарас розчаровано зітхнув і вимкнув приставку. Чорно-білий екран телевізора блимнув і, потріскуючи, згаснув. Бабуся витерла тарілку марлевою ганчіркою, яка смерділа на всю кухню, і поставила її в шафу.

— Чисти зуби й марш у ліжко.

Тарас ще раз підкреслено-гучно зітхнув, хоча знав, що легше з каменюки вичавити воду, ніж розчулити бабусю. З обліпленого рудим вапняковим нальотом крана натужно забризкала холодна вода, яка відгонила каналізацією. Тарас скривився, швидко вмився та пару разів провів щіткою по зубах. У роті, попри зубну пасту, залишився нудний посмак води.

— У ліжко! — пролунав голос бабусі. Вона брязкала каструлями, хряпала дверцятами холодильника.

Тарас заліз під важку ковдру.

«Як пройти той рівень? Клята черепаха. Юрко б допоміг мені, якби був тут».

Страх за зниклого два дні тому сусідського хлопця з новою силою огорнув Тараса.

«Цигани вкрали».

«Втік, мабуть. З таким батьком не дивно».

«Не інакше, як серійний маніяк. У Гнатівці знайшли розідране тіло семирічної дівчинки, а це п’ять кілометрів від нас».

Тарас уявив, як чоловік у темному заманює Юрка в погріб, а потім робить із ним те, що він недавно підслухав нищечком у передачі «Магнолія ТВ».

Хлопець труснув головою і почав згадувати гру.

«Зовсім трішки залишилося. Обійти ту смердючу черепаху, і я виграв».

Він розплющив очі.

За вікном блищав місяць, кидаючи в кімнату кострубаті тіні дерев. За стіною закректала бабуся, застогнали пружини ліжка, потім настала тиша. У вітальні лунко цокав годинник.

«Всього лише п’ять хвилин і я б переміг», — подумав Тарас. — «Юрко вже проходив, отже і я зможу».

Чоловік у темному прив’язує Юрка до стільця і починає катувати. Клешні, розпечені праски та гострі ножі йдуть у діло. Юрко несамовито кричить, його крик луною відбивається в сирому підвалі, але ніхто йому не допоможе.

«Якщо стрибнути на пів секунди пізніше, то я можу встигнути, перш ніж черепаха до мене наблизиться. Треба лише точно розрахувати час. Я впевнений, що вийде».

Тарас прислухався. У хаті було тихо.

Він обережно встав із ліжка й навшпиньки рушив до кухні. Старі згорблені дошки зрадницьки скрипіли під ногами, Тарас раз по разу завмирав, прислухаючись.

Тихо.

Він дістався кухні, повільно зачинив двері, щоб не клацнув замок, і видихнув. Місячне світло лилося крізь брудне вікно. Тарас увімкнув телевізор та приставку. Екран хвилину залишався темним, потім у центрі з’явилася біла крапка й поволі екран розгорівся.

Тарас вмостився на скрипучому стільці та продовжив з останньої збереженої гри. Герой впевнено скакав уперед, оминаючи перешкоди.

«Зараз я тобі покажу», — захоплено прошепотів Тарас, побачивши кляту черепаху.

Він затамував подих, щоб не стрибнути раніше запланованого, коли почув скрип долівки й важке човгання. Серце Тараса злякано застукотіло. Він притьмом вимкнув телевізор та приставку. Кроки наближалися все ближче. Заскрипіла, повертаючись, дверна ручка. Тарас у паніці подивився навколо, побачив комору в стіні й кинувся туди. Не встиг до кінця причинити дверцята, коли клацнув вимикач і кухню залило яскраве світло.

Крізь щілину між дверцятами Тарас побачив розпатлану бабусю у своєму вічному засмальцьованому халаті з квітковим візерунком. Човгаючи ногами по витертому лінолеуму, вона підійшла до холодильника, засовала каструлями й витягла звідти щось об’ємне, замотане в кульок.

Сіла з ним за стіл, поклавши важкий згорток на клейонку. Зітхнула, втерла безкровні губи й розмотала кульок. Перед нею лежала голова Юрка, рот якого завмер у беззвучному крику. Вузлуватими, вкритими темними плямами пальцями бабуся з тріском відірвала йому вухо й заходилася жувати. Зморшкуватим підборіддям побігла чорна кров, яку вона втерла пальцем і облизала. Чайною ложкою бабуся видерла колись блакитні очі Тарасового друга й один за одним вкинула у свій закривавлений рот. Очі луснули з вологим звуком, наче хтось стиснув дві тугі виноградини.

Тарас стулив рота долонями, із жахом вдивляючись у бабусю, як продовжувала об’їдати голову його друга. Ноги затрусилися, він похитнувся, вчепився за мішок із картоплею, щоб не впасти, і завмер.

Бабуся і собі завмерла, прислухаючись. Тихо клацнув кінескоп телевізора, який вихолоняв. Бабуся важко підвелася зі стільця, почовгала до телевізора і приклала до екрана закривавлену долоню. Потім повернула голову в бік комори, де зіщулився переляканий Тарас, і проскрипіла:

— Хочеш пограти? Тоді я йду тебе шукати.