Прощення

В день перший тріснув церковний дзвін. Він розколовся після першого ж удару. Звук був схожий крик тварини коли їй проколоти легеню і встромляють ножа у серце.

В день другий всю ніч вили собаки. Вони скавучали на помираючий осінній місяць, брехали бризкаючи піною, рвали та гризли ланцюги. Коли сонце зійшло одні забилися у свої конури та скавучали там, інших забили господарі, деякі здохли самі.

На службі священник молив за відпущення гріхів та позбавлення від зла.

В день третій біля села знайшли мертву козу. Передні копита виламали з суглобів та розтягнули в різні боки, задні схрестили між собою та прибили цвяхом до хреста, що стояв на в’їзді.

Люд зібрався в церкві того ж ранку, після того, як пастух побачив у променях ранкової зірки поганське розп’яття. Священник запевнив усіх, що настав час розплати за страшні гріхи та що судний день скоро настане. Але того дня за гріхи заплатила лише стара і глуха Марія, що жила на краю села і готувала із лісових трав настоянки від болю в животі. Її закрили у власній хаті та спалили. Вона не почула навіть коли двері забивали дошками.

На день четвертий з усіх церковних ликів в кожному домі почав сочитись чорний грій. Люди виносили їх з домівок та кидали на вулиці, бо від них йшов жахливий сморід. Закопували в землю, обличчя на іконах сміялись та кривились. Люди бігли до церкви, проте не могли навіть на десять кроків наблизитися до неї через запах тліну. Священника відтоді ніхто не бачив, він сконав у церкві.

Вночі горіли хати тих, хто як вважав люд, міг викликати кару поганськими ритуалами. Насправді ж палили тих, чиї імена голосніше звучали у гомоні натовпу. У променях вранішньої зірки дня п’ятого, село вже не було схоже на місце для живих.

На день п’ятий сонце не з’явилось. Люди зі скляними очима ходили посипаною попелом вулицею, хтось плакав, хтось молився, хтось кричав. Над селом нависли низькі чорні хмари, по землі в перемішку із димом стелився густий туман.

На день шостий прийшла вона. Розрила свою глибоку могилу, перегризла пути на руках та ногах, пішла в село. Хрип виривався з її перерізаного горла, розпущене волосся, перемазане у землі та крові, обліпило її розірвану сорочку. Вона ступала босими ногами по землі де колись народилась, її стегна все ще були перемазані кров’ю - вони навіть не обмили її перед похованням. У чорних очах був гнів і порожнеча. Вона хитаючись йшла на пагорб де стояла церква.

По дорозі взяла жменю тліючого вугілля зі згарища хати. Піднявшись на пагорб жбурнула у церкву жаринки, храм спалахнув мов факел. Вона ж стояла і дивилась на вогонь. Танець червоного полум’я у її чорних очах витіснив гнів. Потім ступила у палаючу церкву та здійнялася під стелю.

Розплата прийшла, прийшло й прощення.