О, класика про постукали(подзвонили у двері), відкрила - а нікого немає, завжди лякав мене цей прийом, ну але я всього боюсь:) саме оповідання теж непогане, єдине, тут є містика, але немає жаху чи горорної безнадії, тут майже гепі енд.
Як містична історія - вартує прочитання. Гадаю, автор ще набиває руку на письмі - тому стиль надалі покращить.
Щодо дзвінка в двері: безтілесний дух набув образу бабці та подзвонив? Чи таки бабця?
Жаху не було. Одразу стало зрозуміло, хто це насправді ГГ ссе - читайте фольклор і середньовічну літературу, у тому числі про тих, хто прислужує відьмам. Різних там інклюзів-анклюзів. Але насправді мати у квартирі гризуна (не ручного, а заброду) - неприємно. На початку здавалося, що миша - це душа вмерлої сусідки.
Привіт! Оповідання в принципі непогане, але якесь трошки... сіреньке, як миша.
Насамперед скажу те, що персонально для мене (як для хазяїна декількох гризунів) миша як осередок зла і потойбічної сили не здається страшною. Можливо, ті, хто їх дійсно боїться, хто відчуває холодок від думки про те, як миша ссе їхній сосок, отримають інші емоції під час читання. Ну мишенята ж такі милі й пухнасті :) Он навіть під кінець головна героїня її полюбила.
Тому оповідання працює, але, як на мене, в ньому трохи не вистачає тієї самої хорор-складової.
...А взагалі, я так подумав, що з цього може вийти непоганий романтичний хорор у дусі "Сутінок", де дівчина закохується в мишу :)))
Привіт! Дякую за відгук. Миша виступає не як осередок чого страшного, а як фаміл'яр у певному сенсі. В мене також був крис і він був надзвичайно милим). Я знаю, що гризуни - класні!
Коментарі 7