Та, що завжди поруч

Ти приходиш втомлений у свою кімнату пізно вночі. Вимикаєш світло і, провалюючись у м'яке ліжко, пірнаєш до світу снів.

Ти впевнений, що у приміщенні більше нікого немає?

На скільки?

Вона є майже в кожному домі. Ховається в темних закутках і таємно зловтішається над людьми.

Іноді ти можеш почути її виття. Тихеньке завивання десь біля вікна. Та, не довго думаючи, ти спишеш все на протяг.

А чи бувало таке, що ти довго шукаєш і не можеш знайти якісь невеликі дрібнички, на кшталт ручки, або записника, чи ключів від будинку? А потім знаходиш їх у зовсім неочікуваних місцях. І в той час, доки ти вважаєш себе незграбою, вона тихенько сміється у своїх невидимих сховках і продовжує пустощі. Їй весело.

Вона почекає поки ти заснеш і тихенько вилізе з під твого ліжка. Обережно, без зайвих рухів протягне свою тоненьку кістляву руку, схожу на гілочку молодого дерева. Перебиратиме твоє волосся своїми пальцями павучими лапками.

У тебе вночі залоскотав ніс, або рука? Навіть не відкриваючи очей ти змахнеш невідомий об’єкт і перевернешся на інший бік, так і не усвідомивши, що це було насправді.

Це вона лоскотала тебе, вириваючи із теплих приємних снів.

Її кудлате скуйовджене волосся звисає вниз на маленькій, наче кулачок голові. Вона підійде ближче, доторкнеться своїми холодними могильними губами до твого лоба і солодкі сновидіння враз зміняться кошмарами, від яких кров холоне в жилах.

Ти прокинешся, спітнілий і переляканий від нещодавнього сну і почуєш, як скрипить підлога у будинку.

Все ближче й ближче, ближче й ближче. Ти почуєш шурхіт чиїхось кроків. А потім побачиш тінь, що проявиться у світлі місяця на кілька секунд.

Інстинктивно, навіть не розуміючи, що робиш, ти підхопишся зі свого ліжка і ввімкнеш світло.

Але її вже не буде поряд. Вона сховається, стане невидимою, або пролізе у найтоншу шпаринку. У тріщинку в стіні.

Ти впевнений, що у твоїй стіні немає тріщинок?

Жодної?

Якусь вона усе-таки знайде...

Перевівши подих, ти поясниш собі, що це був лише поганий сон. І повернешся до ліжка — завтра рано вставати, у тебе немає часу на роздуми.

Але тепер, кожного разу, коли ти заснеш, вона буде приходити й сідати поруч. Торкатися тебе й усміхатися — ти їй сподобався. І де б ти не був, якими б краєвидами не блукав у своїх сновидіннях, знай, — вона завжди перетягне тебе у свій світ.

Чому?

Їй нудно. У неї нікого немає. Вона й досі сумує за своєю мамою. Мамою, що навіть не встигла її похрестити. Не поховала, як належить, на перехресті, а просто забула про свою маленьку ненароджену донечку. Просто закопала десь біля будинку вночі й забула на віки про її існування.

Колись вона була потерчам. Ніхто її не перехрестив, ніхто не згадав жодного разу. Минули роки й вона стала такою. Тепер вона чіпляється до кожного, хто живе у будинку, під яким її поховали.

Ти впевнений, що біля твого будинку ніхто не ховав таємно своїх ненароджених дітей?

А звідки ти можеш про це знати? Історія набагато довша за твоє життя.

Отож, чекай. Чекай, поки вона завітає до тебе вночі. Її павучі пальчики так і мріють до тебе доторкнутися.

Подаруй їй свій відчай. Дозволь упиватися твоїми страхами. Віддай це примарне щастя маленькій ненажерливій істоті.

Здогадався хто вона?..