Ідеальна партія

— У лісі-лісі темному, де бродить хитрий лис…

Поруч у землю ввіткнувся метальний кинджал. Дані сахнулася ліворуч, падаючи колінами в гравій притрушений падолистом. Колготки тріснули. Стрілки потягнулися доверху й донизу, перетворюючись на артерії, якими потекла кров. Боляче.

Не обертаючись на знайомий голос, дівчина схопилася на ноги, шукаючи прихисток під перекриттями живого лабіринту, що розкинувся на задньому подвір’ї. Каблук чобітка одразу ж потрапив у ямку. Щиколотка небезпечно вигнулася, але Дані вдалося втримати рівновагу. Попереду лежало кільканадцять метрів із хаотично копаним ґрунтом. Він підготувався.

Не довго думаючи, дівчина смикнула за внутрішні застібки, скидаючи взуття з ніг. Краще нехай вона понаколює собі стопи, ніж вивихне ногу й залишиться лежати тут, мов різдвяний подарунок.

—… загнав гарненьку іграшку, яку я сам й привіз…

Дані пришвидшилась, все глибше занурюючись у вічнозелений лабіринт. Вона блукала ним лише кілька разів і то не сама, а разом із Крістіаном. Той знав ці коридори, немов свої п’ять пальців. Він виріс тут, ховаючись від аристократичної рідні, що цькувала його за першої ліпшої нагоди. Тепер Крістіан цькував її, виконуючи роль мисливця у недолугій п’єсі на виживання. Чи мала Дані шанс вийти звідси живою?

Праворуч. Іще раз праворуч. Прямо. З кожним кроком груди горіли все сильніше, перекриваючи біль у збитих колінах. Втративши відгомін пісні, Дані насторожено озирнулася через плече. Позаду нікого. Проти волі губи піднялися вгору. Але зарано. Тіло наскочило на пружну перешкоду, що намертво приклеїлася до волосся та одягу. Дівчина шарпнула подобу гігантської павутини, одразу ж відсмикаючи руки. На долонях лишилися червоні смуги, що бубнявіли пухирями. Сітка жалилася, наче кропива.

— … та іграшка малесенька гайнула у кущі. Ослухалась — поплатишся. Вже час, Дані, кричи!

Дівчина натягнула рукава на кулаки й потягнула плетіння перед собою в різні боки. Здавалося, нічого не вийде, настільки еластичними виявилися нитки, і все ж біле мереживо тріснуло, відкриваючи шлях далі.

Коридор попереду звужувався. Небо над головою замінили товсті покручені лози. Світла стало в рази менше. Будь-яка гілка, що випиралася зі стінки коридору, перетворювалася на примарну руку.

— А ти не така ляклива, як ті, хто був тут до тебе. Якби ж тільки не сунула свій ніс куди не просять, ми б розіграли ідеальну партію. У тебе було б усе!

— Робота служкою, жадібні самозакохані родичі та маніяк-чоловік? Дякую, не треба! — з пересердя викрикнула у порожнечу Дані. Якби не жалюгідне становище її родини, вона б ні за що на світі не погодилася на цей мезальянс.

Лабіринт непомітно перейшов у ліс зі стежиною, що ледь виднілася поміж дерев. Прим’яте терня кололося. На сухих стеблах лишалися краплі крові.

Дані перечепилася через натягнуту поміж стовбурами мотузку й полетіла на землю. Поблизу долоні увіткнувся ще один кинджал. Дівчина позадкувала, з німим жахом спостерігаючи, як із арки, що вела до лабіринту, виходить Крістіан. Його темне волосся, розпатлане та в павутині, перекреслювало все обличчя, ніби патьоки фарби. Губи нервово смикалися у дикому оскалі. Між пальців поблискував третій кинджал, вказуючи на вторований шлях.

— Нам туди.

Простеживши за жестом, без краплі надії Дані рвонула в самісіньку гущавину, подалі від стежини. Гілля дерло обличчя, рвало пасмами волосся, лишало собі на пам’ять шматки атласної тканини. Проте її задум не вдався — менш ніж за десять хвилин дівчина вискочила на кам’яний беріг, що куди не глянь закінчувався урвищем.

Тамуючи сльози, Дані обернулася, ховаючи руку за спиною. Маленька червона крапелька скотилася повікою. Різкими рухами дівчина витерла очі. Крістіан уже був тут. З навіженим поглядом він лизав лезо ножа, наближаючись так невимушено, ніби красувався на герцогському прийомі.

— Ну що ж ти так. Я лише хотів познайомити тебе зі своїм покровителем, — хлопець хруснув підмізинним пальцем. — Дозволь я допоможу тобі його побачити, — заточений кинджал піднявся на рівень її лоба.

Позаду зарухалися тіні. Зітканий зі щільного чорного диму силует впритул наблизився до Крістіана. Рука з довгими кігтями лягла хлопцю на шию, сковуючи всі рухи. Палаючі білі очі зазирнули прямо в душу.

— Використай те, що тримаєш у руці.

Кинджал на всю довжину леза занурився у груди колишнього нареченого. Зболений та радісний вигуки одночасно розщепили повітря. Димна постать поглинала брудне сяйво, що вивільнилося з нікому вже непотрібного тіла. Як тільки процес було завершено, перед Дані, простягаючи долоню, схилився зовсім інший Крістіан.

— Як щодо справді ідеальної партії, міледі?