Бруд

До кімнати увійшов чоловік. Невисокий, худий, але здавалось займав собою увесь простір, аж повітря забракло. Хлопчик напружився і міцніше притис до грудей зайця з великими блакитними вухами.

— Ти радий бачити свого татуся? Покажи як ти мене любиш, — шорсткий, як наждачний папір голос, шкрябав вуха.

Ні, він його не любив. Ненавидів, всім своїм крихітним єством! Крок, ще один, до ліжка... Серце панічно билось, як у пастці. Хотілось загорлати з усього болю.

— Тільки спробуй писнути! — пригрозив батько, затуливши рота спітнілою долонею.

Нарешті цей жах скінчився, хлопчик залишився один. Як боляче! Солоні слози нестримно текли по щоках. Раптом біль і страх змінили злість, та ще якесь нове, досі невідоме відчуття. Він стиснув кулачки та подумав — “Колись все зміниться”.

***

Невелика кімната в підвалі будинку, нагадувала операційну: прозора плівка на підлозі, кахель на стінах, великий металевий стіл посередині, та різкий запах хлору що неприємно лоскотав ніс.

Запхавши тіло на стіл, він з полегшенням зітхнув. Який цей мішок лайна все-таки важкий.

Перед ним лежав огрядний чоловік середнього віку, руки й ноги перев’язані скотчем, в роті кляп, біля скроні рана від удару. Таких він називав тільки одним словом — бруд. Огидний, смердючий бруд, що переповнював цей світ.

Занадто рано очухався, буде важко прив’язувати до столу. Та нічого. Впорається. Не вперше.

Останній вузол міцно затягнувся навколо ноги жертви. Можна виймати кляп, щоби сповна насолодитись криками.

Він згадав як декілька місяців тому, цей бруд сидів в кабінеті для допитів, як нахабно посміхався товстими губами та хитро мружив поросячі оченята. “У вас немає ніяких доказів. Ви знаєте, сусідський хлопчина такий фантазер”, — з неабиякою впевненістю, говорив він. Доказів не було. Тільки наповнені сльозами очі малого, в якому впізнавав себе.

Від спогадів, лють переповнювала кожну клітинку тіла. Гучно вилаявшись, вдарив кулаком в стіну, знову і знову, поки на кісточках пальців не виступила кров яку він неспішно злизав. Підійшов до стелажа з інструментами, взяв великі ножиці.

— Що вам від мене треба?! Гроші? В мене є гроші! Я заплачу! — перелякано озираючись горлав бруд.

Одним ривком він стрибнув до нього, приклавши ножиці до горла.

— Які нахер гроші?! Малий! За що?! — кричав, бризкаючи слиною.

Лезо впилось в шкіру і по шиї тоненькою цівкою побігла кров.

— Я розповім! Я все розповім! А з тим останнім в мене взагалі не вийшло! — очі сповнені жахом, зіниці бігають не в змозі сфокусуватись на чомусь одному.

— Запізно!

Ножиці неспішно повзли вниз по одягу, розсікаючи на дві половини, допоки мерзенне оголене тіло повністю не відкрилось зору. Вдягнув рукавички, взяв скальпель. Бруд на столі судомно звивався всім тілом.

Він провів скальпелем від шиї до паху, залишивши на тілі неглибокий поріз. Взяв однією рукою статевий орган і почав повільно відрізати, дивлячись як кров заливає стіл. Як же виродок верещав, це приносило ні з чим не зрівняне задоволення.

На черзі у скальпеля хтиві очі. Бруд постійно втрачав свідомість і доводилось нашатирем приводити його до тями. Скоро зовсім спливе кров’ю. Треба поспішити.

Декілька помахів сокири й брудні руки, вже валялись поруч з закривавленим, та ще живим тілом. Ноги відрубувати завжди важче, доводилось докладати неабияких зусиль, щоб відділити їх від тулуба. Але і це вийшло, хоч і не одразу. Тепер цей бруд нагадував гусінь, що борсається на столі у власній крові. Який же живучий!

Перед тим як вийти з підвалу, він поглянув у дзеркало на стіні. Волосся скуйовджене, обличчя забризкане кров’ю і перекошене від люті. Коли полюєш на монстрів, треба бути готовим бачити у відображенні одного із них.

***

Повітря в саду наповнене солодким ароматом квітів і нічною літньою свіжістю. Більше ніж половина ділянки засаджена трояндами: кущові, плетисті, мініатюрні, величні англійки, та дорогезні ексклюзивні японки. Їх можна розглядати годинами, милуючись кожною ніжною пелюсткою.

Він викопав яму, склавши туди частини тіла, та засипав землею. Восени тут посадить нові троянди, які сплетуться з тілом коренями, стануть одним цілим. Розквітнуть яскравими барвами, перетворивши огидний бруд на красу. Тільки вона врятує світ.

Зробивши всю роботу, поглянув на свою першу троянду. Батько ніколи не був таким гарним, як зараз. Тепер він його любив.