Ходить лісом вовк

Дідо тихо відкрив двері, повільно підійшов до стільчика, що стояв біля онукового ліжка та сів, відчуваючи, як хрустять коліна.

- Діду?... - ледь помітно промовив малий хлопчик, майже повністю заховавшись під ковдру.

- Не бійся, - відказав старий перебивши онука. - Сварити я тебе не буду, твої батьки з цим чудово справляються і без мене.

Малий висунув голову з-під ковдри та подивився на втомлене дідове обличчя. Старий скуйовдив онукові волосся, від чого вони обоє посміхнулися.

- Добре, - сказав дід, - слухай мене уважно, Ромку.

Хлопчина повернувся та підклав руку під голову.

- Той ліс, - дід показав пальцем у вікно, звідки чудово було видно десятки високих дерев, - приховує у собі багато речей. Про деякі із них тобі ще рано знати, але одну історію, яка сталася вже зі мною, таки розповім.

Років двадцять тому, точно вже не пам’ятаю, як твій батько ще малим був, ми вирішили сходити до того лісу на риболовлю. Там, у самому його серці, є прекрасне озеро, що дбайливо заховане за сотнею дерев. Мене знайомі попереджали не ходити туди, мовляв зустрінемо ми багато не найприємніших речей. Я, звісно що, не вірив у ті розповіді, а дарма. - Старий знову подивився у вікно. Ромко уважно слідкував за емоціями діда. - Отже, вийшли ми на світанку. Спочатку все складалося неймовірно: ранова прохолода бадьорила, птахи співали, а сонце освітлювало шлях. Вже хвилин через п’ятнадцять, ми дійшли до того озера. Жодними словами, Ромку, не передати усієї його краси.

Дід зробив павзу, подивився на онука. Малий не спав.

- Ми сіли та почали рибалити. Не знаю, як довго ми просиділи, але жодної рибини так і не впіймали. І ось тоді я відчув на собі погляд, від якого все моє тіло вкрилося сиротами, а руки почали трястися. Ще ніколи у своєму житті я не відчував подібного страху. Досі, як згадую той момент, починаю боятися.

Я повільно підняв голову та подивився уперед. Там стояв величезний вовк, Ромку. Шерсть його була неймовірно чорна, а сам він, певно, був куди більшим, за будь-якого звіра, що водиться у тому лісі. А далі почалося найстрашніше… Вовк почав дуже повільно обходити озеро, продовжуючи дивитися на нас. От тоді я і відчув у його погляді щось людське, побачив у ньому якийсь розум. Повільно зібравши речі та взявши твого батька на руки, я почав відступати, сподіваючись, що дерева нас заховають. Вовк продовжував іти, трішки пришвидшуючись з кожним кроком.

Не знаю, як сильно нам тоді пощастило, але ми вибралися із клятого лісу. Відтоді пройшло стільки років, а я і досі не ходжу туди, що і тобі, малий, забороняю.

Дідо подивився на онука та побачив у очах малого страх.

- Обіцяєш мені більше туди не ходити?

Малий кивнув. Дідо посміхнувся, побажав йому доброї ночі та вимкнувши світло пішов з кімнати. Ромко дивився у вікно. Високі та темні дерева за ним лякали не менше, ніж те, що могло з ними ховатися.

Малий ворочався у ліжку, не міг заснути та час-від-часу подивлявся у вікно, боючись побачити там щось.

Майже провалившись у сон він почув, як об вікно щось шкребеться. Цей звук був дуже схожий, ніби чимось гострим провели по склу. Бридкий скрип пролунав на всю кімнату, змусивши малого затулити вуха руками. Ромко повільно відкрив очі та побачив за вікном величезний чорний силует з яскравими очима, що дивилися прямо на нього.

Хлопчик, стримуючи зойк, аби не привернути увагу того, що стояло на вулиці, накрив себе ковдрою та спробував заспокоїтися. Не вийшло. Бридкий звук продовжував лунати, роблячи його страх лише більшим.

За вікном пролунав вий. Страх наповнив собою усю кімнату, не даючи малому вихнути повітря.

«Це точно той вовк, про якого дідо розповідав», - подумав Ромко відчуваючи, як по його обличчю покотилася сльоза. Він затремтів ще більше. Несподівано, і вий і той бридкий звук припинилися. Ромко пролежав під ковдрою ще декілька хвилин, очікуючи на повторення цього кошмару, але нічого не відбулося.

Він обережно виліз, подивився у вікно та побачив яскраві зорі, темні дерева і невеличке поле. На вулиці ледь помітно шумів вітер.

Зранку батьки його історії не повірили, спихнувши усе на сон та уяву. Лише дідо з розумінням та дивною посмішкою кивнув.