Реквієм

Його пробудив вереск півня — гострий і тягучий.

Те оскаженіле ричіння билося ливнем тривоги і жаху, наче в нього виривали пір’я і заживо обпалювати оголену шкіру.

Знову. І знову, ніби розпеченим добіла сталевим стрижнем проскрегли по черепу, міцно втискаючи.

Квартира вище.

Він нахилився і увімкнув лампу — жовте світло різонуло очі. Зиркнув на годинник.

У кімнаті було холодно. Він піднявся, встромив ноги в капці, закутався в халат.

Припалив цигарку і поспіхом почвалав до виходу.

У під’їзді запала темрява, зрідка проріджена сяйвом місяця, що сочилося крізь вікна на сходовій клітці. Приглушений ґвалт розплескувався відлунням, затухаючи унизу.

Він бігцем піднімався сходами, залишаючи по собі цівку диму. З кожною сходинкою верещання наростало і в якусь мить різко обірвалися. Він збагнув це лиш коли опинився наверху, коли зникли відголоси у голові і спало відлуння.

Він рушив у темряву — звідти роздався важкий металевий гул — він загримав по холодній сталі дверей.

Гнів притих. Він мовив спокійно і гучно:

— У вас все гаразд? Я чув як у вашій квартирі щось верещало.

— Я вимагаю пояснень... Якщо вам потрібна яка-небуть допомога... Я подзвоню в поліцію!

За дверима ні звуку.

Він знову постукав. М’яко і спокійно.

Завмер.

Безголосся обгорнуло усе навкруги, на мить йому здалося, що його серце спинилося.

Цигарка боляче обпекла пальці і він ривком відкинув її убік — недопалок влетів в підлогу, цятка світла зблиснула червоним і розсипалася безліком вогників.

Він потер руку об халат і дістав ще одну — замиготів маленький вогник запальнички, розлившись по майданчику бляклим світлом. Взір ковзнув по випуклих цифрах на дверях. 13.

Не чути гулу літаків, не чути важких ударів поїзда по рейках, не чути віддаленого гудіння моторів, що несуться кудись у ніч.

Нічого окрім бм...бм...бм, чіткого і повільного бм...бм у грудях. Ще одна хмарка диму зникла в темряві під стелею, цигарка вкоротилася впритул. Він підійшов до перил і відпустив недопалок у проріз між спіраллю поручнів — червона цятка стрімко віддалялася і вмить зникла. У цілковитій пітьмі внизу, що нескінченно тягнулася кудись углиб.

Безлика безодня. Вона глотнула цигарку, зжерла ту червону іскру.

Він повільно відвів погляд і поволікся східцями вниз, зійшов на проміжний майданчик. І коли повертався перед рядом нових сходів, знову заглянув туди, у той мертвий розріз з якого сочилася в’язка тьма.

Кроки переросли у біг, останні східці він перестрибнув; ввігнався в квартиру, на льоту захлопуючи двері, сіпнув рукою — у дверях металево клацнуло.

Двері.

Його торкнуло жахом, сплющило легені, а калатання серця переросло у монотонний шум.

Долоня плеснулася по вимикачу — пластмасовий цок, ще цок, цок.

Він заціпенів. Сіпнувся назад, но зразу ж зупинився.

Повільно направився вперед, завернув до отвору в вітальню.

Крізь вікно холодно сяяв місяць, розтікаючись по кімнаті срібними сутінками. Погляд зачепився за хідник — густо всипаний чорними плямами, розміром з кулак. Вони зходили з нього, тягнулись до темряви кухні, до прикритих дверей спальні.

Він повільно рушив у вітальню. Запальничка. В нього ж є запальничка.

Зблиснув вогник. Плями набули форми — подовгасті, посередині розділені на два викривлені убоки овали. Копита.

Мокрі калюжки на лінолеумі відливали бордовим, що на білості хідника проявилося темно-червоним, засохлою кров’ю.

Його погляд зашугав по стінах, він рвонув до вікна, втиснувся в скло.

Позирк нервово забігав між прямокутними згущеннями темряви в стінах.

Небесами розсипалися яснії зорі. Великий круг місяця жеврів білим золотом.