Катерина

Катерина схопилася на ноги і побігла до дверей у свою кімнату. Садна, отримані від падіння на пофарбовану дерев’яну підлогу, страшенно пекли, але дівчина мала нагальніші проблеми.

- Чорт! – вилаялася вона, коли після удару усім тілом двері зсунулися лише на міліметр, і знову повернулися до кам’яної непорушності.

- По губам получиш! – верескнула з іншого боку її мати, яка усім центнером свого тіла підпирала двері, намацуючи ключ у кишені квітчастого халату.

- Мам, прошу, давай хоча б поговоримо! – на очах Каті наверталися сльози.

- Господь Ісус, послав мені Магдалину. На весь світ матір опозорила! Нікуди ти не підеш, хоч до самого Рождества тут сидітимеш! Як прийдеться – бабу Оксану позову, то для неї не впервой. Не дам сильніше зогрішити!

Катерина припинила стукати в двері. Опустившись на підлогу, вона лише мовчки схлипувала, синхронно з клацанням ключа у замковій шпарині. З коридору долинули звуки човгання її матері. Глибоко в душі дівчина сподівалася, що мати відчуває хоч краплину співчуття. Ця надія потонула у сльозах, коли із сусідньої кімнати почулася заставка програми «Чекай мене». «11:40: замкнути дочку в кімнаті; 12:00: початок передачі» - її мати усе робила за графіком. «Таточку, аби ти лише був тут…» - промовила дівчина крізь сльози, - …НІ, ЦЕ ВСЕ ТИ, ТИ ВИНЕН!!!». З глибин її пам’яті виринули спогади про події, що сталися місяць тому. Про Гліба, який був таким схожим на її батька. А потім…

Катя більше не плакала. Не вистачало сил. Вона почувалася брудною, покинутою, спустошеною. Дівчина сиділа, тупо вирячившись вперед з напіввідкритим ротом, і злизувала з губ залишки сліз, що продовжували сочитися з очей.

- Ну-ну, не плач, принцеско – пролунав ледь чутний м’який голос.

Катя відчула як чиясь тепла рука лягла на її ліве плече. Обернувшись, вона побачила високу фігуру з розмитими контурами, що променіла ледь помітним білим світлом. Як би дівчина не витирала очі від сліз, контури чіткішими не ставали.

- Тату? Це ти? Де ж ти, в біса був? Ми не бачили тебе з тої самої повені, коли Черемош вийшов з берегів! Мати досі…

- Я мандрував по землі, та й перейшов її, - обірвав дочку батько з легким усміхом.

- Таточку… допоможи мені, благаю.

- Ти вже знаєш, що робити.

- Знаю що? – встигла сказати Катерина, але її співрозмовник встиг зникнути.

На мить очі дівчини почорніли, і вона почала діяти. Підвівшись з підлоги, Катерина попростувала до шафи, звідки заходилася викидати речі. Благо, їх було не так багато, і дівчина швидко знайшла, що хотіла. Старезна, місцями поіржавіла, дротяна вішалка для одягу притягувала до себе, наче магнітом. Взявши вішалку в руки, Катя відчула, наче її щось окриляє і стрімко підбігла до письмового столу з іншого боку кімнати. «То ось навіщо я тебе взяла!» - залилася вона відьомським сміхом, і дістала з нижньої шухляди старенького, забрудненого землею, пупса з відламаною ручкою. Дівчина вхопила з підставки для приладдя старенькі ножиці з лінієчкою на одному з лез і, після двохвилинних старань, розрізала одне з плечей вішалки. «Прям як в айзеку» - було останньою її раціональною думкою, після чого Катя встромила утворений гострий кінець у голову пупса, утворивши подобу ріжок. Несподівано вона втратила контроль над собою, а її вустами наче заговорив хтось інший. «Ти, хто некликаним приповз в цей світ! Іменем того, хто тебе породив і тієї, хто прийняла тебе, я заклинаю тебе! Заберися, і забери усе, що належить тобі!». Катя прийшла до тями, після чого впала на підлогу від сильного, як при місячних у кубі, болю внизу живота. Перед тим як знову знепритомніти, дівчина вважала що марить: щось червоне і слизьке вилізло з неї і просковзнуло під дверима, звук від падіння розп’яття і аналогічний, але глухіший, у кімнаті її матері, потім лише темрява.

Минув тиждень, перш ніж Галина Степанівна Неборачко звернула увагу на те, що Катя без поважно причини не з’являється до школи, та ще три дні, поки вона покинула марні спроби додзвонитися до її матері. В той день усе містечко ходило у жалобі. Початок кар’єри полісмена для Гліба Кузьменка видався не найкращим: розслідування звірячого вбивства Ольги n (зайшовши у кімнату, Гліб пошкодував, що свого часу не поїхав різати курей у Польщу), та безслідне зникнення її дочки Катерини.

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Історія статусів

16/05/21 22:25: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/21 02:15: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/21 20:00: Вибув з конкурсу • Перший етап