жовтий

Дем’ян завжди   повертався додому в один і той самий час. Не те щоб він був надто дисциплінованим, просто звички складно змінювати. А звичною була дорога від університету до дому, невеличкий кіоск, де сусідка продавала випічку, і, зрештою, їх із мамою невелика квартира. Звісно, дев’ятнадцять років – це час, коли добре було б уже з'їжджати, але Дем’ян вирішив допомогти мамі закінчити ремонт у кімнаті та на балконі, а потім відправитися у вільне плавання з мівіною і тусовками. 

Цього дня все відбувалося по звичному графіку. Тільки від ранку хлопця не покидало якесь дивне відчуття чи то страху, чи то тривоги. І коли він, зайшовши до квартири, побачив свою спортивну сумку, повну речей, це відчуття лише посилилось.

–      Мам, ти вдома? – гукнув хлопець, – що взагалі тут відбувається?

На подив, кроки почулися із його кімнати. Щось в обличчі матері було не так. Скляні очі не виражали жодної емоції. 

–      Мамо, – знову позвав Дем’ян, – може поясниш чому ти вдома раніше і чому тут моя сумка?

–      Бо ти йдеш звідси. У мене більше немає сина.

Це все якийсь дуже тупий розіграш. Так же насправді не буває: батьки ось так не виганяють дітей із дому.

– Це не смішно. 

Перед тим як почути відповідь, хлопцю здалося, що материні очі відблискнули якимось дивним червоним світлом. Але, зрештою, у такому стані чого лише не привидиться.

– Це не жарт – мені не потрібен такий син. Я говорила з матір’ю твого друга, – вона з натиском процідила останнє слово, – і вона мені все розповіла. Про вашу “дружбу”! 

– Я хотів тобі…

– Замовкни! Не смій зі мною говорити! Зараз ти забираєш свої речі і йдеш куди хочеш. У тобі сидить диявол, це одержимість! Ти мусиш це перебороти...

Дем’ян не витримав цих звинувачень, схопив сумку і вибіг до під’їзду. перед тим як гримнути дверима, йому здалося, що за жінкою стоїть якась тінь. Але чого лише не привидиться.

Хлопець брів знайомими вулицями, але не впізнавав їх. Усе здавалося чужим і ворожим, звідусіль можна очікувати нападу. Звісно, він збирався колись розповісти матері, але ця розмова явно повинна була відбутися не так.

Ноги самі несли його до дому найкращого друга. Вони разом ще з часів коли соціально прийнятним було носити жовті колготи і ліпити кулінарні шедеври із піску. Вони разом пережили смерть Дем’янового батька, хворобу Мирослава та безліч іншого лайна. Але, що важливіше, безліч прекрасних моментів підтримки, розуміння, веселощів і дурощів.

За роздумами Дем’ян не помітив як уже відкривав двері Мирославової квартири. Але те, що він побачив змусило його викинути з голови абсолютно все: друг стояв перед відкритим вікном, задумуючи зробити крок. Мирослав повернувся на звук дверей і у його очах на мить з’явився той самий червоний відблиск.

–      Вибач, я не можу удавати, що все добре.

Один крок, який зруйнував усе. Дем’янові  здавалося, що це все спланований розіргаш: зараз вискочать друзі, почнуть сміятися і питати як він на це повівся. Але проходили хвилини, а нікого так і не було. Внизу уже чути звук сирен, а хлопець так і не зміг поворухнутися. Ні, це не може бути правдою. Усе його життя розбилося до біса за якихось пів години. Тільки зараз він помітив у кутку тінь, схожу на ту, яку бачив ще вдома. Тінь почала рухатися і вимальовуватися в силует істоти у довгому чорному плащі. З–під нього було видно лише пальці із довжелезними пазурами, а під каптуром яскраво світилися червоні очі. Дем’ян зразу упізнав його – від минулої зустрічі він досі має шрам на всі груди.

 Дем’ян почав промовляти молитву, сподіваючись, що весь цей день – лише ілюзія Демона і насправді Мирослав живий. Істота наблизилася до хлопця впритул і притисла до стіни.

– Можеш запхати свою молитву назад до горлянки, – Демон зверхньо зашипів прямо в обличчя Дем‘яна, – це все одно тобі не допоможе.

Він стискав шию хлопця так, аби той відчував нестачу кисню, але все ще був при свідомості. Бо з мертвими іграшками не виходить весела гра. А грати Демон любив понад усе.

– Хочеш побачити правду?

Демон клацнув пальцями і туман заповнив все навколо. Дем’ян не міг відкрити очі, аж поки не зрозумів, що все скінчилося й у кімнаті знову світло. Він роззирнувся і побачив лише голі стіни. Жовті стіни, оббиті м’якою тканиною.

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Команда Еліс
Історія статусів

16/05/21 15:18: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/21 02:15: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/21 20:00: Вибув з конкурсу • Перший етап