Спаситель світу

Коли у дворі з’явилися люди в погонах, нутром відчув щось лихе. Поліцейські не часто відвідували наш загалом спокійний район, а дільничний інспектор щовечора ліниво чвалав до будинку тільки через те, що жив тут усе своє життя. Тож коли лягаві рівним шнурочком виструнчились уздовж фасаду й так само на диво організовано – рівно-рівно й відточеними рухами посунули всередину – я вперше по-справжньому злякався.

За пару хвилин операцію було завершено – й з будинку вивели присадкуватого опецькуватого Якова Спаса, котрого всі довкола звали «Яків-чудак». З незмінним кашкетом на лобі, поріділим волоссям, що недавно взялося сивиною, й великою відразливою чорною родимкою, з якої навсібіч стирчали три товсті волосини, просто посередині чола, Яків-чудак радше скидався на велику дитину, в якої забрали льодяника. Він і мухи не скривдить! Вкотре закралася підозра щодо професійності нашої поліції: понабирали кого попало…

На свою голову спустився вниз, сподіваючись дізнатися подробиці цього абсолютно незаконного (я у це щиро вірив!) затримання. Яків сопів, похнюпившись, і скоса зиркав на співмешканців, що мало-помалу виходили зі своїх домівок із такими ж, як у мене, круглими від здивування очима. Яків-чудак злочинцем? Не смішіть мої шкарпетки!..

Не встигла ця думка промайнути у моєму затуманеному через усі ці події мозку, як раптом затриманий загарчав, вправно крутнувся й звільнився з полону. Так я став його заручником… Не знаю, як на таке спромігся Яків-чудак, але йому вдалося закинути свої руки в кайданках мені за шию, зробивши мене своїм живим щитом, і потягнув углиб будівлі.

Тепер я сиджу тут, у вогкому підвалі, прикований до стіни важкими кайданами, поміж смердючих решток людських тіл, здається, розкиданих хаотично через хворобливу уяву мого сусіда з нижнього поверху. Яків метається туди-сюди, руки досі в кайданках, наступає на одну з відрізаних кінцівок того, хто раніше був чи була людиною, ледь не падає й зі злістю копає ковзку від підгнивання руку. Вона падає просто мені під ноги. Куці товсті хробаки вже встигли влаштувати бенкет, тож фаланги пальців і вся долоня кишать ними, через що видається, ніби відрізана кінцівка зараз утече, мов стоніжка. Мені зводить шлунок – і залишки недавнього обіду опиняються в декількох сантиметрах від людського м’яса з хробаками.

У кутку схлипує довговолоса чорнява полонянка. Вона прикована до стіни міцними кайданами, що видається чимось неймовірним, бо дівчина настільки тендітна, ніжна й беззахисна, що хіба лиш псих здатен перелякатися цього створіння й завдати болю.

«Відпусти дівчину!» – наважуюсь вимовити хоч слово. В роті пересохло від спраги й страху. Яків зупиняється після довгого ходіння навколо, в руках у нього й досі сокира, і я страшенно боюся, що він захоче скористатись нею, а тоді поруч з чиєюсь рукою лежатиме й моя голова…

«Це не дівчина, як ти не розумієш?! – спітніле волосся розкинулось увсебіч, надаючи й без того нецікавій зовнішності шаленця додаткових рис навіженця. – Це не дівчина!» Чудак хапається за голову, ніби йому нестерпно болить, і з горла його виривається незрозуміле гарчання, що змінюється пронизливим криком.

Яків стає переді мною на коліна. Очі вирячені, вологі. Відкладає сокиру, натомість торкається мого обличчя своїми слизькими пальцями, притримуючи голову. «Дивися мені прямо в очі, – наказує, і я слухняно виконую команду. – Оця тут ніяка не дівчина, як і всі, кого я знешкодив… То лиш оболонка, красива обгортка для приваблення потенційної жертви… Всередині в ній справжня звірюка! І вона зжере тебе за першої ж нагоди… А тепер заспокойся… Я передам тобі своє знання. Хтось мусить і далі рятувати світ від цих почвар…»

Хочу заплющити очі, але не можу. Вдивляюся в обличчя Якова. Родимка на його чолі починає рухатись. Три гидотні волосини оживають, ворушаться, ніби шукають щось попереду. Одна з них довшає, за нею слідом видовжуються й інші дві. А тоді всі три наближаються до мого чола… Відчуваю лоскіт посередині лоба й ні з того ні з сього гострий біль пронизує те місце, де його торкаються волосини. В голові кінофільмом проносяться диковинні картини. Біль сильнішає, а я впадаю у пітьму.

Коли прокидаюся, навколо – поліція. Мене звільняють. Яків лежить неподалік: голова розсічена майже навпіл, руки досі в кайданках. Очима шукаю потвору-полонянку… Її саме звільнили. «Клітка… – думаю, – головне не віддавати їй клітку!» Пізно… Страховисько виявилося спритнішим, простягнувши руки: «Там кажан, не відчиняйте!»

Розумію: мушу бути обережнішим.

Цей світ потребує рятунку.

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Команда Блейда
Історія статусів

16/05/21 15:16: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/21 02:15: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/21 20:00: Грає в конкурсі • Другий етап
30/05/21 20:00: Вибув з конкурсу • Другий етап