Чек з передбаченням

Я купив вино, сир, фрукти, навіть собачий корм і збирався йти миритися. Прихопив іще штопор по акції, щоб ножем корок не колупати. 

— Пакет великий чи середній? 

— Середній. 

— Чек потрібен? 

— Так, давайте. Бо у вас з передбаченням. 

Я часто забігав в супермаркет на Контрактовій по чек з передбаченням. Завдяки цьому і Вальку свою зустрів: «Якщо хочеш познайомитися, заговори перший», — порадив мені веселий касовий бог. Ну я і заговорив на свою голову. 

Поки розраховувався, в кишені задзвонив телефон: 

— Ну ти будеш сьогодні? Чи, як завжди, о четвертій припрешся? 

— Буду, киця моя, вже біжу. 

Хух, таки подзвонила. А то останні повідомлення були навіть без смайликів. З суворою крапкою у кінці! Думав, зовсім обідилася, без варіантів. То зараз забіжу по квіти. І презервативи візьму в аптеці, забув про них. Після сварки з Валькою — завжди кльовий секс. 

Зайшовши додому, я зустрів у коридорі Граблю, маленького песика, гібрид болонки з мікробом. Це була Вальчина тварина, і я, якщо чесно, її недолюблював. 

— Валічко, здається Грабля хоче гуляти, — собака бігала коридором і гарчала на мене, схоже, із солідарності з хазяйкою. Вона, маю на увазі собаку, взагалі була шалапутна. 

— Валюню, пробач мені, я більше не буду бухим ідіотом! — знову озвався я. 

І саме тоді, коли Валя нарешті випливла до коридору, мою ногу наче щось смикнуло — і я випадково копнув Граблю. Та заскавчала і відскочила вбік.

— Ти придурок? Що тобі собачка бідна зробила? — скруглила Валька очі. 

— Та я ж не спеціально, — здивувався я і роззирнувся довкола ніг. Там нічого, крім пакета з продуктами, не було. 

— З мене досить, я йду, — сказала Валька і грюкнула дверима. — Це був твій останній шанс. Бухати менше треба, щоб руки і ноги слухалися. 

І вона, попри вмовляння, зібрала речі й пішла, кинувши ключі від хати мені в морду. Я сів за стіл, сперся головою на руки і обдумував свої паскудні перспективи. І раптом згадав: чорт, я ж забув подивитися чек з передбаченням! Бігом до коридору, а ось і він, в пакеті. 

«Сьогодні сексу не буде, а завтра ти помреш». 

Що за прикол? Наче ж не Геловін і не перше квітня, щоб таке писати. Одного разу дурний супермаркет вчив мене жити: «Будь чесним з собою». А оце вже зовсім гнилий жартик. А тут ще  Валька веде себе, як істеричка. Ну перечепився об дурного пса, з ким не буває? 

Вино з примирливого пакета пити не хотілося, але іншого бухла в мене не було. Я випив, подивився Ютуб і вже лягав спати. Тут з кухні почувся звук. Я вийшов. На стільці шарудів пакет з супермаркету. А штопор лежав поряд, на столі. Стоп, я ж поклав його в стіл. Чи не поклав? 

На ну нафіг. Я зав’язав пакет із залишками покупок і виставив в коридор, щоб уранці разом з чеком віднести назад. Хай собі, ідіоти, таке передбачення випишуть!

Покрутившись у ліжку, таки заснув. Грабля всю ніч щось тягала і гризла на підлозі, але непокоїло не це. Руки-ноги зробилися мов не мої. Валька права: з бухлом пора зав’язувати. 

А прокинувся я від думки, що в квартирі вже немає собаки. Мене обдало мурахами від черепа до пальців на ногах. Оце так прикол. Вернулася, дурепа, чи що? А ключ де взяла? Я виткнув ніс з-під ковдри. Встав. На підлозі лежали мої покупки, а поряд — пакет. І тут мої ноги мимоволі зігнулися, я присів, а мої власні руки, наче керовані кимось ззовні, натягли на голову пакет і міцно зав’язали. 

Я задихався, мотав головою, качався по підлозі, кричав, двічі обісцявся. Надії, що хтось почує, не було. Сусідка знизу — глуха бабуся, а на даху лише дурні голуби. На якусь мить взявши владу над руками, зірвав пакет і кілька разів гучно вдихнув. Але тут права рука знову перемкнулася, схопила штопор — і я загнав його собі спочатку в око, а потім кілька разів у шию. Звиваючись від болю і жаху, трохи проповз підлогою, а потім, врешті, перестав смикатися. 

А знайшли мене, бідного, лише через три дні. Валька ментам подзвонила. 

А хто ж зараз розказує вам цю історію? 

Це я, Саня Лисий, киянин в третьому поколінні, корінний мешканець Подолу. Сиджу на касі, абсолютно невидимий, і вибираю, кому з вас надрукувати наступний чек з передбаченням. 

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Другий етап: Команда Геральта
Історія статусів

16/05/21 15:41: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/21 03:15: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/21 21:00: Грає в конкурсі • Другий етап
30/05/21 21:00: Вибув з конкурсу • Другий етап

Коментарі 29

0
Початок сподобався, була інтрига. Потім трохи забагато непотрібної інформації, а кінець непояснений. Чому ж сталося те, що сталося?
0
ГГ став наступним привидом, який може видати чек зі специфічним передбаченням. Там у них колообіг) Яку саме інформацію ви вважаєте непотрібною? Як на мене, зображення ситуації було доцільним.
0
Не знаю, весь цей коловорот з собакою, ображеною дівчиною, думки про питво... А після вашого пояснення ще більше питань: то що, привиди знають наперед, що буде? А отже, все, що сталося - вина привида чи гг сам собі винен через пиятику? Навіщо попередньому привиду шукати собі заміну? Геть неясні дії й мотиви.
0
Хто винен — на ваш розсуд. Мотивація привида — знайти наступного привида, а світ мертвих загалом у фольклорі переважно недобрий до світу живих. А що би ви хотіли прочитати натомість історії з дівчиною й собакою? Як на мене, вона розкриває характер ГГ, а не лише ситуацію, куди я його вписую.
0
Розкривати характер гг не треба. З самого початку все ясно. Тому, як на мене, воно зайве. Писалося для того, щоб передбачення збулося. Все одно не розумію, для чого привидам шукати типу собі заміну? Відповідь - просто так, бо мертві заздрять живим - якось мене не переконує і не вдовольняє.
1
Трохи неочікуваний текст, замішаний на іронії та сарказмі. Сподобався початок, життєво і впізнавано, мені подобається, коли жах намагаються вписати в звичну кожному обстановку. Гарно витриманий стиль, він розкриває світосприйняття та характер героя. Фінал теж пасує тону історії, мені спало на думку, що попередній привид-віщун захотів у відпустку та підшукав собі напарника. Хоча такий тип історій не входить до списку улюблених, враження у мене від тексту позитивне. Описи створюють атмосферу, небанальна ідея самознищення, повнокровні герої. Ну і плюс за те, що придбаний на початку штопор таки зіграв свою роль.
2
Хай буде благословенна сільпо-мати, годувальниця бідних могилянських студентів. З гібриду болонки й мікроба орнув вголос. Загалом оповідання хороше, місцями просідає, але вцілому я задоволений. Щасти)
0
Привіт, Тигриця! Трохи про плюси і мінуси:
- "А прокинувся я від думки, що в квартирі вже немає собаки" - тут мені здалося, що собачку хтось пришив вночі. А потім читаю в іншому коментарі, що він згадав, як собаку забрала Валька.
+ Цікава ідея. Стьоб над тими хто сліпо вірить у передбачення показано через неідеальни відноснини героїв (чи то мені так здалося?), все пов'язане з тематикою супермаркету: чек - відносини і життя - смерть.
- "двічі обісцявся" - не спец у таких справах, але здається таке може статися тільки одного разу, бо часу мало, поки наповниться міхур. Він би задихнувся вже
+ Сподобалися моменти, коли не січеш, чи то головний герой перепив і в нього білочка, чи коїться щось містичне
+ Ну і фінал +,де пояснюється що і до чого
Успіхів!
0
Дякую за підмічені моменти!
Маю звичку редагувати твори за коментарями читачів, які мені здаються слушними. То ж тут дещо теж стане в пригоді. Про собачку, можливо, варто було прописати чіткіше, що забрала, там і показати можна би було досить весело, але обсяг обмежений. Думала, що достатньо сказати, що вона була Вальчина.
Сцяти можна порціями, особливо мимоволі і після рясно випитого) Теж не спец, більше свідок))) Задихаються в пакеті просто зав'язаному досить довго, цікавилася в процесі написання.
Вам успіхів навзаєм!
0
Другий абзац вашого коментаря відкрив мені дещо нове, це корисно. Сподіваюся, що з людиною, яка поділилася досвідом про пакет, все ок?
0
наче подивився в дзеркало, а потім почитав твір :) Взагалі сподобалося. трохи "рваний" виклад, але мабуть так передавали нервозність героїні
0
Темної пори дня вам, шановна авторко.

Дякую за цю історію. Приємно було сісти й з певною легкістю спостерігати, як хтось, схожий за консистенцією на мене, чинить свою криваву справедливість.

Оповідання справді читається легко, взаємовідносини героя розкриті й видимі, хороша ідея з передбаченнями, з тим, як ми інколи любимо шукати в них підтримки і навіть не замислюємося над тим, а що якщо як вони розкриють щось малоприємне.

Попри легкий темп оповіді, є моменти, які виправдовують друге читання. Як мінімум один з них - ставлення до песика ще в першому реченні. Так, це не щось, що перевертає геть усе з голови до ніг, але це моменти, які додають історії віри.

До основної проблеми такого стилю історії я би відніс те, що важко комусь співчувати. Звісно, це не завжди має місце бути, але, наприклад, у більшому форматі оповіді за конкурсний, було б цікаво пошукати якусь неоднозначність в тому самому привиді. Але, знову ж, не це не конкурс драматичних творів.

Сюжетно мене збентежив момент, чому дівчина не забрала свого песика, коли йшла. Тут, ймовірно, було б варто або виправдати це її наміром повернутися, або забрати з собою.

Також я не зовсім впевнився в тому, чому привид говорив від особи жертви. Тобто, як авторка ви запевнили тим, що оповідач мав би бути живим, і поворот сюжетний стався, але мені не вистачило мотиву саме оповідача всередині історії говорити не зі сторони спостерігача.

Ймовірно, це пояснюється тим, що ніби привид, у підсумку, вселяється в тіло жертви й скеровує його на смерть. Ймовірно...

Але на 100%, поки що, хід цей я не зрозумів...

Проте, дякую за те, що внесли свої унікальні й дещо приємно легкі барви в конкурс. І успіхів вам у ньому!
1
Дякую за розлогий відгук, пане Привиде!

Більш зрозумілі пояснення колообігу привидів у "Сільпо" просто не помістилися в конкурсний обсяг. Але тепер читачам є що додумати). Оповідач протягом історії, як я собі планувала, не змінюється, але змінюється його статус з живого на наступного привида, який тепер буде виписувати передбачення))
А собачку вона забрала. Герою сп'яну здавалося, що предмети підлогою тягає собачка. А то був, хє-хє, ніякий не собачка. Від думки, що собачку напередодні забрали, він і прокинувся.

Вам навзаєм успіхів!
1
Дякую вам за відповідь та окремі важливі пояснення. Я й справді не вловив, що оповідач не змінився. Можливо, не вистачило, щоб сама дівчина назвала його на ім'я хоч раз.

Про собачку також тепер зрозумів.
1
Так, з іменем це хороша ідея, дякую! Мені здавалося, що і так зрозуміло, що той самий оповідач, а рідерів не було. Не впевнена, що мої друзі-писаки самі не беруть участь в цьому дійстві))
0
То ще з мене може бути такий читач, то ж цікаво, як інші відчують оповідача інші.
1
Вітаю.
Написано легко, з гумором. Кілька разів змусили усміхнутися.
Страшно не було, але на моменті з штопором скривився — за це вам плюс.
«Сьогодні сексу не буде, а завтра ти помреш». — так можна було назвати оповідання 😄
Загалом доволі непогано! Успіхів!
0
Дякую за відгук! Рада, що жарти вийшли смішні.
А щодо назви - хто ж захоче читати оповідання, в якому прям у заголовку сказано: сексу не буде?)
1
Всім раптом стане цікаво чому 😄
0
Одразу "Сільпо" згадалося, так іноді і у мене відчуття, що хтось стежить, не виключено, що так.
Трохи скомкана кінцівка, бо якщо так, то тебе ж хтось обрав, тож має бути хріналліон привидів... крім цього "морда, бухло" і інше також трошки псують твір.
0
Дякую за відгук! Морда, бухло та суржикова лексика введені навмисно. Персонаж тут отакий від першої особи мовить.
А привидів у "Сільпо" і правда багато, ви лиш придивіться та прислухайтеся 😉
0
Та їх касирки зранку розганяють)))
0
Горор з гумором - то найліпші компаньйони! Спасибі!
0
Мені сподобалось! Несподіваний кінець і легке сприйняття художньої картинки.
0
Цікаво написано. Грабля - дотепно змальована. Тільки українською собака - "він" (розумію, якщо Грабля - самиця). Правдива деталь, як випадково копнув собаку - а хазяйка образилася. І ясно, що собака - лише привід позбутися набридлого. Фінал - круто. І взагалі мораль: чи вірити, чи не вірити передбаченням?
0
Так, Грабля - сучка, ще та сучка. Дякую за зауваження)
Це мовлення Санька Лисого з Контракту: йому можна і собаку, і щоб "обідилася", і про кличний відмінок трошки місцями забувати.
Передбаченнями заморочуватися не раджу, але в Сільпо вони іноді бувають приголомшливо точними)
0
"Обідилася" - класно:)
У мене теж бували передбачення. І точні:), сформульовані справді класно.