Коханка

      Я дивилася, як вода капає з крану, який вже давно потрібно було полагодити, і не плакала. На душі було порожньо. Можливо, той клятий кран плакав за мене? Згадалося, як так само в дитинстві я ховалася в ванній від сварок батьків. Після однієї з них я й почала заїкатися. Смішно, але вони так і не розлучилися…через мене…

         Пальці знайшли в телефоні контакт того, за ким стискалося серце, і стерши ім’я, написали «Не бери». Так, звісно, можна було його заблокувати, але як би я тоді дізналася, що він все ж таки подзвонив?

***

         Я сиділа за столиком столичного кафе і повільно попивала каву. На екрані мобільного з’явилася звістка про нове повідомлення від абонента «Не бери». Пальці не втримали вушко чашки і ароматний напій розлився на стіл.

         Я майже забула той біль, що він мені заподіяв. Навіщо знову? Вирішила не відкривати. За хвилину прийшло ще одне. А потім і ще. Офіціянт витер стіл.

         Нове повідомлення. Цікавість перемогла. Просто відкрию. Відповідати не буду.

         «Якщо ти мене коли-небудь кохала — приїдь сьогодні о 15 на наше старе місце. Мені потрібна твоя допомога. Це дуже важливо!»

         Одні й ті самі речення повторювалися десятки разів. 

         Це було неначе кинджал, що встромили в серце, яке тільки-но загоїлося. 

         Звісно, я вирішила нікуди не іти. Вимкнула телефон. 

Проте за дві години вже під’їжджала до дешевої бази відпочинку на околиці міста. Мляві ноги самі мене довели до нашого будиночку. Ключ був там, де і завжди — на підвіконні. 

         Рукою, що посіпувалася від нервів я взяла його. Ще хвилину мій внутрішній голос боровся із серцем. Виграла підсвідомість. 

         Я відчинила двері і зайшла. Глухий удар позаду і темінь в очах.

         Прийшла до тями я вже на задньому сидінні машини. Голова дуже боліла, а від нерівної дороги мене підкидало і трохи нудило. Я хотіла обстежити рукою чоло на предмет гулі, проте порухатися не могла. І тут мені стало зрозуміло — я зв’язана. 

         Щоб розгледіти обличчя водія, я трохи посунулася — у дзеркалі заднього виду я побачила її очі.

         — Н..н.ннеля?! Щ-щ-щщо відбувається? — запитала я.

         Вона мовчки подивилася на мене і нічого не відповівши їхала далі.

         Я почала кричати, але це ні до чого не призвело. Його дружина, немов робот їхала прямо по дорозі. Невже вона хоче мене вбити?

         Машина зупинилася. Неля вийшла, голосно ляснувши дверцятами, а потім відчинила задні. Взявшись за мої плечі, вона витягла мене з авто. Я проїхала ногою по дрібним камінцям, що валялися на дорозі і у візерунках порваних колгот з’явилися криваві малюнки стесаної шкіри.

         — Підводься! — нарешті заговорила зі мною колишня суперниця.

         Я встала на ноги і подивилася їй в очі:

         — М..м..ми вже давно не зустрічаємося, н-н-навіщо це все?

         Неля дістала з багажника лопату, сумку і рушила вперед, скомандувавши:

         — За мною!

         І ми пішли у ліс. 

         На невеличкій галявинці поміж дерев була яма, в якій лежали відрубані частини тіла людини. В кровавому місиві перемішалися руки, кишки, ступні... а зверху вже почали збиратися чорні жирні мухи.

         Неля відкрила сумку і вивалила її вміст — до ями покотилася голова. Я підійшла ближче, стримуючи позиви нудоти. З низу на мене дивилося обваляне в піску здивоване обличчя мого колишнього.

         — Нарешті привезла останній пазл, — задоволено сказала Неля, — Ну що очі вирячила? Знаєш, що у деяких народів жінку хоронили разом з чоловіком живцем? Плигай! Тепер ви будете разом вічно!

         Я дивилася на її божевільні очі і шукала там хоча б промінчик здорового глузду:

         — А..а..але ж він до тебе повернувся! Н-н-навіщо?

         — Набридло. Набридло, коли тебе вночі називають чужим ім’ям.

         На її обличчі була посмішка, проте очі стали вологими від сліз:

         — Стрибай!

         У відчаї я почала чимдужче звідти бігти. Я чула, як позаду важко дихає Неля, біжучи за мною. А потім вона скрикнула. Озирнувшись, я побачила, що її немає. 

Вона впала у пастку і настромилася животом на дерев’яні коли.

***

         Слідчий посунув мені папірці:

         — Перегляньте, якщо все правильно — підпишіть, — а потім, підморгнувши, додав, — Ось мій номер, телефонуйте.

         На його підмізинному пальці виблискувала обручка.

         Я вийшла з відділку і, насолоджуючись теплим літнім днем, сіла в машину. Сонце сліпило очі — я відкрила ладник і дістала футляр. Окрім сонячних окулярів на дні лежали три чоловічих обручки. Посміхнувшись, я поклала туди четверту.