Двійник

Вона милася в душi, підставляючи обличчя під теплі струмені води. Температура iдеальна, без рiзких перепадIв — ось що означає

“чудова сантехнiка”. Посміхаючись думкам, уявляла, яким буде сьогоднішній вечір. Скоро повинен прийти з роботи коханий, – втомлений, насуплений, але звісно ж із солодощами, які він дбайливо вигріб з офiсу, щоб пригостити її. Любий розповідатиме чергові незначущі плітки, але як же ж прекрасно слухати його, i не має значення, що він говорить. Вона вже приготувала улюблену вечерю: домашню піцу, одну на двох: з одного боку гриби і овочі, з іншого ковбаска і гострий перець. Вони розділять її навпіл, наллють чаю й увiмкнуть серію чергового спільного серіалу. Їй було радісно від такого простого, але затишного вечора. Адже кожен вечір разом — цінність.

В запасі було десь півгодини, повідомлення про те, що любий йде з роботи, поки не прийшло. Вона без поспіху витерла тіло рушником, загорнула волосся i вийшла з ванної кімнати в коридор.

Там темно, тільки червона гірлянда, котру повісили багато років тому, давала червонувате мерехтіння, в якому вгадувалися обриси шаф та дверей. Вночі йти в туалет або за водою при такому світлі саме те, що треба, щоб не будити сонний мозок яскравим спалахом. Та зараз, після яскравого світла ванної кiмнати, хоч око виколи. Дуже дивно: йдучи купатися, вона точно не вимикала свiтло. У темрявi було дискомфортно.

Ступаючи навпомацки, вона обережно вийшла у коридор. Чому немає світла? Може, коханий прийшов і вимкнув задля економії? Вона повернула до вхідного коридору і подивилася на вішак. В темряві не розібрати, чи є там його куртка. Біля табуретки видніється чорна пляма, швидше за все — рюкзак із ласощами. Заважало щось розгледіти і те, що вона зняла лінзи, перш ніж піти митися. Вона рухалася далі, тримаючись рукою за стіну. Залишилася лише пара метрів. Ось і двері. Вона натиснула на ручку.

У кімнаті розвішані гірлянди несамовито блимають: знову був стрибок напруги і збилася програма. В кутку горить монітор. В крiслi сидить коханий. Вона не почула, коли він зайшов. Він не повернувся, коли вона зайшла. Вона підійшла до нього і легенько торкнулась плеча. Він не здригнувся. Його руки лежали на клавіатурі, пальці не ворушилися. Вона поплескала його по спині і почала повертати. НІчого не видно. Її погляд ненадовго впав на монітор. Там грало незрозумiле відео, в якому зчитувались дивні образи: руни i щось бридке, жахливе, потойбічне, але кадри миготіли дуже швидко i розібрати, що це, було неможливим.

Вона перевела погляд на свого хлопця, він повернув голову.

Обличчя не було. Тільки чорний провал, наче замість лиця з’явилася воронка в нікуди.

Дівчина скрикнула і відскочила.

Хлопець встав і попрямував на неї.

Вона відсахнулась.

Почувся сміх. Він зняв маску.

— Дурненька, це просто маска, з роботи приніс.

— Не лякай мене, я без лінз і майже нічого не бачу!

— О, ти злякалася, сонечко, – він підійшов до неї і обійняв, ніжно притиснувши їй голову вухом до своїх грудей, до місця, де стукало серце, – він теж злякався!

— Хто?

Вона звела погляд. 

Біля стіни, на одній нозі, неприродньо, ніби підвішений, здійнявши руки, із перекошеним від жаху обличчям, відкритим ротом, порожніми очницями і сірою висохлою шкірою, закляк її хлопець. Її коханий.

Стук серця замінило моторошне утробне гурчання.