Зустріти янгола

Голод сильніший за страх. Голод змусив мене залишити безпечну квартиру. Я зайшла до найближчого супермаркету. Саме там я зустріла Віктора. Серце затремтіло, коли високий, блакитноокий брюнет сказав, що він студент, і попросив допомогти у виборі квасолі в банці. Студент шукав привід для знайомства, але мені було не до флірту.

– Я сплачу товар цієї дівчини, – сказав він на касі і вказав на мене. 

Мій фінансовий стан переживав не найкращі часи, тому вчинок справжнього чоловіка був доречним. Ось так до усіх моїх проблем додалося ще й почуття вдячності. Хлопець схопив пакет з продуктами і ув'язався проводжати. Всю дорогу, безперервно базікаючи, він всіляко намагався викликати мою прихильність до себе, але мені було важко підтримувати розмову. Всю дорогу я подумки благала, аби він не виявився перевдягнутим поліцейським.

Я вказала на будинок, в якому останні два місяці винаймала квартиру.

– Ми прийшли.

– Я – Віктор, – нарешті представився новий знайомий.

– Лана, – відповіла я.

– Ось і познайомилися, –  посміхнувся студент і простягнув клаптик паперу з номером телефону. – Дзвони в будь-який час.

Клаптик вирушив у відро для сміття. Бай-бай, хлопчику!

Вже вночі, божеволіючи, я шукала той клаптик у смітті. На дзвінок Віктор відповів миттєво, неначе чекав. Через півгодини він приїхав, і я, плутаючись в деталях, розповідала йому, як посварилася з єдиною подругою, як образившись, з силою штовхнула її і вибігла з будинку. А вранці дізналася від друзів, що Мар'яна мертва, і хтось знає, що це зробила я. Той, хто прислав мені цієї ночі голосове повідомлення : «Ти її вбила». Цей «хтось» міг бути тільки тим, хто знав нас обох, знав про наші суперечки. Тому мені залишалося довіритися незнайомцеві.

Віктор був янголом, що спустився на землю, щоб врятувати мене. Він перевіз мене за місто, на свою дачу та забезпечив всім необхідним. Сусідні дома були порожні, але відсутність людей заспокоювала мене. У будинку було чотири кімнати і велика світла кухня. Віктор відвідував мене щодня. Як же було тоді затишно і спокійно! Всі попередні події здавалися страшною вигадкою. І ось, коли я повністю відчула себе у безпеці, розпочався жах.

Повний загроз і викриття лист без підпису і конверта лежав на порозі. Не вспівши дочитати його, я схопила телефон і набрала Віктора. Він не відповідав. Я набирала його, здавалося, тисячу разів. У відповідь звучали тільки монотонні, моторошні гудки.

Хотілося негайно втекти із цього будинку, але куди? Потрібно дочекатися мого захисника. Я вирішила швидко сховатися. Найдальша кімната здавалася порятунком, але саме в ній, на старому дивані лежав светр Мар’яни. Цього не могло бути, тому я підійшла ближче і навіть взяла річ в руки, щоб перевірити і відразу відкинула. Саме він... Мішкуватий рожевий светр, який я подарувала подрузі в минулому році на двадцятиріччя. Він навіть пахнув її парфумами.

Вибігаючи з кімнати, я зіткнулася з Віктором і скрикнула від несподіванки.

– Там светр, – тремтячим голосом сказала я.

Він кинувся до кімнати:

– Де? Тут нічого немає! 

Светра і справді ніде не було. 

– Він тут був! Спочатку мені підкинули листа, чому ти не брав трубку? Ти бачив листа? 

Я побігла на кухню, але замість листа на столі лежав чистий аркуш паперу. 

– Лано, все гаразд. 

– Забери мене звідси, – благала я.

– Не можна. Тебе скрізь шукають. Просто заспокойся.

Жах продовжувався: листи, записки, речі, стукіт у вікна. Віктор приїжджав, заспокоював, обіймав мене своїми величезними янгольськими крилами, але я поступово сходила з розуму. І одного разу, не витримавши, я вийшла з дому і побігла по дорозі геть.

Слідчий стояв в коридорі психіатричної клініки. Крізь маленьке віконце у дверях він дивився на Лану. У свої двадцять років дівчина виглядала сорокарічної. Сидячи на ліжку, похитуючись, вона щось стиха бурмотіла.

Учора поліція заарештувала Віктора Н. – студента кафедри криміналістики. Приводом до арешту стала курсова робота, в якої студент блискуче описав почуття вбивці, його поведінку  та психічний стан. Зі слів затриманого, стало відомо, що свої знання він здобув завдяки експерименту, в якому використовував молоду дівчину, впевнену у скоєнні злочину. Ізолювавши свою жертву від суспільства, студент, збільшуючи її почуття провини – спостерігав, аналізував та записував свої висновки. На його курсову роботу звернув увагу викладач –  колишній начальник карного відділу.

Слідчий важко зітхнув. Йому ще належало розібратися, хто з цих двох божевільних справжній вбивця: подруга чи студент-сусід Мар'яни.