Татусь

Чорні одяг і волосся. Сиділа у спальні, подалі від людей. Зиркала на пляшку коньяку. Крики на кухні затихнули. Похорони матері, а комусь немов свято. Двері відчинилися. В кімнату зайшов чоловік. Перегар та дешевий одеколон. Запах прогнав мурашки по тілу.

—    Коли їдеш назад? — пролунав його прокурений голос.

—    Зранку поїзд, — відповіла, не повертаючись, Віка.

Вітчим підійшов та поклав руку їй на плече. Провів пальцями по довгих локонах, по колись зламаній лопатці. Вдихнув аромат юного тіла. Дівчина зціпила зуби. Минуле, від якого так довго тікала, хтиво дихало за спиною.

—    Може втішиш татуся? Як раніше робила.

Сльози наповнили очі. Закрила повіки. Гарячі струмені побігли щоками. Він нахилився та прошепотів на вухо:

—    Я знаю — ти сумувала.

Вхопив за груди та притиснув до себе. Насолоджувався тріпотінням зляканого серця під рукою. Молоде досконале тіло — його заборонений плід. Побачив на столі випивку. Перевів увагу на неї. Хильнув з горловини коньяку. Віка скочила на ноги та рвонула до дверей. Пляшка прилетіла в потилицю. За нею важкий удар. Повалилася на підлогу. Міцно вхопив за талію та перекинув на спину. Зірвав з дівчини блузку. Небрите обличчя, погляд сповнений хіттю. Дала йому ляпас.

—    Хочеш грубо, доню? — запитав та врізав у вилицю.

Вдарилась головою. В очах потемніло. Відчула, як стягує бюстгальтер. Цілує, лиже оголену плоть. Просто чекала. Ще трохи і це закінчиться. Знімав з доньки штани. Щільні джинси впиралися.

Потягнувся до трусиків. Стало недобре. Запаморочення наростало, розмиваючи світ.

—    Що за? — промимрив чоловік.

З труднощами підвівся. Кімната зникала під тиском повік. Хитнувся та впав додолу.

 

Лежав на животі, руки та ноги зв’язані. Голова гуділа від алкоголю та низки препаратів. З темряви пролунав голос Віки:

—    Нарешті проснувся. Думала вже здихаєш.

Щось тихо шкрябало поверхню столу. Дзенькнув метал. Дівчина присіла поряд. Холодне залізо торкнулося щоки. Впізнав запах коров’ячого лайна та землі. Вістря припону дряпало його шию та спину.

—    Гнида, — таки видавив слова. — Що ти.. зі мною.. зробила?

Язик не слухався. Тіло ніби не його. Дихати важко, в роті жахливо пересохнуло. Кров болісно пульсувала у скронях.

—    Рецепт люблячому вітчиму. Від дочки аспірантки медичного.

Сьогодні припон у неї в руках. Врізала йому по лопатці. Тріщання кістки, таке знайоме. Як вісім років тому, коли розказала матері про наругу. Били тоді двоє. Мати нібито за брехню, вітчим за правду. Тепер він кричить та звивається на підлозі. Почала стягувати його спортивні штани. Брудні сімейки смерділи калом та сечею.

—    Що ти робиш? — бубнів крізь біль чоловік.

Віка посміхнувшись сказала:

—    Татусю, давай сьогодні в дупку попробуємо?

Припон заходив туго, затягуючи волосся в анальний отвір. Тиран сіпався, заважаючи процесу. Нехай, від цього тільки болючіше. Вона гарно це знала.

Сіла ззаду на коліна, вперши прут собі в лобкову кістку. Заштовхала його ще глибше у вітчима. Витягувала та пхала назад. Ґвалтувала свого ката. Він кричав, смикав ногами, бився лобом об підлогу. Півметровий шмат металу розривав нутрощі. Кров та фекалії змащували рух. Коли залізо стало ковзати вільно, зупинилась.

Ридав, сплюндрованим тілом трусило. Перекинувся на спину. Хапався зв’язаними руками за скривавлену дупу. Вдарила ногою по ребрах. Била, доки знову не ліг на живіт. Потягнула за волосся, задираючи голову. Обличчям текли сльози та шмарклі.

—    Жалюгідний, — сказала вона. — Мама не ревіла, коли я забивала її до смерті.

—    Не треба, будь ласка, — схлипуючи благав чоловік.

І Віка так благала в дев’ятому класі. Коли він п’яний кинув її на диван. Розірвав колготки, трусики та зробив свою брудну справу. Бив та змушував прати криваві простирадла, палити розтерзаний одяг.

—    Відкривай ротик. Навчу тебе сосати, — повторювала його слова через стільки років.

Схлипував та відвертався. Затиснула пальцями ніс. Нарешті роззявив рота. Запихала припон у горлянку до кінця. Колишній деспот смикався в агонії, захлинався власним блювотинням. Очі наливалися кров’ю та закочувались. Метал забирав кисень, життя. Декілька миттєвостей і все закінчилось.

Витягла прут та замотала у завчасно приготований пакет. Дістала з кишені вітчима запальничку. Просякнутий коньяком килим загорівся відразу. Кинула у вогонь порвану блузку. Востаннє оглянула свою кімнату. На полиці книжки, якими била мати за погані оцінки. Поряд шкільні альбоми, на які мастурбував її новий чоловік. Спалахнув диван, що всотував роками увесь біль зі сльозами та кров’ю. Потрібно іти.

Віка йшла городами не оглядаючись. Постріли шиферу радували скалічену душу. Біль притихнув, але не згасав.

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Команда Геллбоя
Історія статусів

16/05/21 03:55: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/21 02:15: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/21 20:00: Вибув з конкурсу • Перший етап