Медсестра

-       Дівчино, стережися бубнового короля, - Віка почула голос за спиною саме тоді,

коли затрималась на червоний сигнал світлофора у центрі міста. Дівчина побачила маленьку, худеньку, сиву жінку з темним засмаглим обличчям у смарагдовій хустці, жовтій футболці та довгій фіолетовій спідниці. Сивоволоса циганка наблизилась впритул до Віки, ледь не зіштовхнула дівчину на проїжджу частину, прошепотіла до самісінького вуха: “Бубновий король вкраде твій спокій та душу”, і зникла так само раптово, як і з’явилась. Віка ніколи особливо не вірила у ворожіння, тим більше у передбачення циганок, котрим  зазвичай йшлося лише про гроші. Та й знайомих блондинів середнього віку в неї не було. Тому дівчина спокійно продовжила свій шлях на роботу.

Коли Віка почала працювати медсестрою у відділі хірургії обласної лікарні у Рівному, вона довго не могла звикнути до чужого болю. Але тепер, майже 5 років поспіль, страждання пацієнтів були чимось буденним. Тому, коли Віка проходила післяопераційними палатами і питала в підопічних хворих чи їм щось потрібно, вона не звернула особливої уваги на чоловіка років п’ятдесяти в смугастій помаранчево-білій піжамі з білявим волоссям і блідою шкірою. Білки його очей мали світло-жовтий відтінок, блакитні очі дивились в далечінь, а уста постійно ворушились і тихо щось промовляли. Віка поміряла температуру чоловіку, перебинтувала його рану у черевній порожнині, трохи відсахнулась, коли чоловік міцно схопив її за лікоть та притягнув ближче до себе. - Ти завтра помреш, - ледь чутно прошепотів хворий і заснув. Віка була раціональною дівчиною і тому не сприйняла слова хворого серйозно. Що тільки не траплялось у її роботі, де змучені високою температурою тіла та болем пацієнти не завжди поводились адекватно.

Після нічної зміни в лікарні Віка поверталась до квартири в старій багатоповерхівці близько 10 години ранку, милась і вкладалась спати. Темні штори та втома допомагають заснути миттєво. Сон вона побачила дуже дивний.

Віка бігла у суцільній темряві степовою стежкою до моря. Небо вкрили густі чорні хмари, зірок та місяця не було видно. Трави голосно шепотіли щось вороже у подмухах вітру. Віка присіла навшпиньки, прислухалась та почула хор низьких жіночих голосів: “ Не йди до моря, там - твій кінеееець…” Проте вона не послухала й наполегливо дріботіла у напрямку, що вів до моря. Ось вже повітря зробилось нестерпно солоним і свіжим, бриз розносив краплі води. Немає нічого більш чистого і святого, ніж вода. Віка заспокоїлась лише тоді, коли дійшла до піщаного берега, що межував з темно-синьою безоднею. Проте потім вона побачила блідого блондина - її пацієнта з лікарні, що сидів на березі, дивився на море та посміхався. Він постукав долонею пісок справа від себе, Віка у відповідь на запрошення присіла. Чоловік назвався Павлом. Сказав, що насправді він не хворий, а вампір у п’ятому поколінні, походить із шляхетної вампірської родини з Трансильванії, проте мешкає від народження в Україні, оскільки йому за станом здоров’я пасує кров її мешканців. До лікарні лягає щомісяця, щоб знайти “свіжу кров”. Після цих слів Павло поцілував Віку у шию з правого боку і вона зробила те саме з ним. Так у світі стало більше на одну нову вампірку.

Подруга Віки Таня вже півгодини дзвонила в дзвінок, розташований зліва від дверей квартири. Телефон Віки від вчора був поза зоною досяжності, в месенджері також ніхто не читав повідомлення. Коли Таня зрозуміла, що сталося якесь лихо, вона поїхала до подруги. Ніхто не відчиняв, тому Таня викликала поліцію. Наряд приїхав швидко і після короткої розповіді Тані вирішили вибити двері. Міцної статури поліціянт кілька разів з розбігу стукнув правим плечем у дермантинову оболонку дверей і вони з гучним звуком  впали до квартири. Те, що побачила Таня з правоохоронцями, здивувало неабияк. В ліжку лежала Віка в обіймах чоловіка в смугастій помаранчево-білій піжамі з білявим волоссям. Вони обидвоє були прикриті ковдрою, що видавалось дивним в липневу спеку. Спочатку Таня подумала, що її подруга та чоловік сплять, але, коли придивилась до блідих обличь обох, подумала про найгірше. Окрім того, в обох з правого боку шиї Таня помітила  маленькі бордові цяточки.

-       Викликай слідчо-оперативну групу, Петренко, - міцний поліціянт звернувся до

молодого колеги. - Скажи, що два трупи, нехай поспішать.