Слуа

Хто так ходить лісом? Гупають мов не знаю хто, перегукуються, від жінки несе трояндою чи полуницею… З ними буде легко – мені найчастіше легко. Майже. Наближаюсь – чоловік і жінка, років по сорок чи трохи більше, добре, скоріше за все мають дітей, це спростить полювання. Втім, накидаю невеличкий морок – не слід людей цього часу лякати моїми зубами та наслідками віспи на обличчі, а одяг? Нічого, виплутаюсь, не вперше. Може, заскиглити? Не пам’ятаю як це робиться, тому не ризикуватиму. Вивалююсь на поляну, де вони встановили намет:

- Допоможіть мені, я загубився, кілька годин блукаю лісом, - все ж шморгаю носом.

- Господи, Девіде, дитина! – першою, як не дивно, реагує жінка.

- Хлопцю, звідки ти взявся та чому так дивно одягнений? – а чоловік дивиться з недовірою, погано…

- Я був з батьками на осінньому фестивалі у Сліго, це реконструкторський захід, там де люди в безглуздому одягу вдають з себе старовинних королів та рицарів. Батьки захоплюються, а мене нудить від цього дурного проведення часу, хотів прогулятись лісом і… загубився… - вдаю, наче зараз розплачуся.

- А, підлітковий бунт, ми із своїми таке пройшли, - чоловік вже посміхається.

- Девіде, дитина голодна та втомлена – він йде від Сліго! Сідай сюди, хлопче, ти мабуть готовий зжерти слона, - жінка вказує мені на переносний стілець, а сама хутко йде до намету. Так, я голодний – дуже, але їстиму трохи пізніше, і не те, що вона мені принесе. Втім, я сідаю та роблю вигляд, що розслабляюся, витягаючи ноги.

- А ти сміливий та розумний, бо не впав у істерику, - каже чоловік та підморгує мені. Йой, часи настали – людина вже не розуміє, як можна довго йти лісом та не збожеволіти… Уявляю, що було б з цією парочкою, якщо їм довелось би полювати бодай на зайця!

- Скільки тобі років та як звати? – чоловік доброзичливо хлопає мене по плечу.

- Чотирнадцять, я – Еван, - не брешу, мене справді так звали. Кілька століть тому.

- Як ти зрозумів, мене звати Девід, а дружину – Лізі, до речі, ось і вона, - чоловік обертається назад, де з намету майже біжить жінка.

- Тримай, кола та сандвічі, чи може тобі дати щось солодке? - Лізі дбайливо передає мені пляшку води та щось, загорнуте у фольгу. Це вже кепсько, бо ані металу, ані чогось схожого на нього ми не любимо. Беру пляшку та вдаю, нібито відпиваю, але завдяки мороку люди не помічають, що я просто виливаю воду на землю.

- Чесно кажучи, я не стільки голодний, скільки хвилююсь за батьків. Я нікому не сказав, куди йду, телефони на фестивалі заборонені, окрім майстрів та охорони, та я і не хотів, щоб вони відстежили мене… Тому лишив його у наметі, а ще там моя молодша сестра, їй всього шість років, і я страшенно хвилююсь, щоб вона не пішла слідом. Хоча, коли я йшов у ліс, вона бавилась з ляльками, не могли б ви зателефонувати батькам? – як же добре я навчивсь брехати та вивчив цей сучасний світ!

Звісно, люди вірять. Девід намагається зловити мережу – в нього нічого не виходить. Немає тут зв’язку, тому я пропоную піднятись на пагорб (приховуючи, звісно, що він є Храмом Пустого Кряжу). Та оскільки вже сутеніє, Лізі нервово знизуючи плечима промовляє що піде з нами, бо їй одній тут якось… трохи не по собі… Рідненька, ти відчуваєш тривогу та напругу, бо я – поруч. Але ти цього не усвідомлюєш…

Взагалі, вони були непоганими людьми, але… Опинились не в той час та не в тому місті – напередодні Самайну, коли межі між світами розмиваються та відчиняються двері Пустого Кряжу. Але повірте – я не найгірший із усіх тих, хто зараз блукає лісом та полює в цих жовтневих сутінках…

В кінці Девід щось зрозумів та навіть встиг прошепотіти «Вампір», чим мене насмішив – ми не висмоктуємо кров, ми витягуємо те, що можна назвати сутністю життя. Спить спокійно, Девіде та Лізі, деякий час я буду згадувати вас, потім, звісно, викину з голови, як і всіх, кого випив до вас. Я не вампір, я – фейрі, слуа.

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Команда Данте
Історія статусів

14/05/21 18:21: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/21 02:15: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/21 20:00: Вибув з конкурсу • Перший етап