Заповідальний дар

- Мамо, це що – правда? Мені Галина- сусідка телефонувала, питала чому я не була на похованні… Бабця померла і ви мене не покликали?!

- Доню, в тебе сесія, як би ти поїхала? Бабця була плоха, довелось з району викликати лікаря, щоб заспокійливі призначив, бо мучилась. Відстраждала бабця Килина, ми її поховали.

- Мамо, я бабці обіцяла, що як все, то приїду – розумієш про що мова йде?!! А тепер воно – як?!

- Оленко, доцю люба – заспокойся, ти ж майбутній цей … інженер чи програміст, тобі треба розум тримати холодним. Щось там під старість базікала бабця, та все це – вигадки старих, чи взагалі маячня, лікар казав, що не при розумі вона була.

- Вона більше тямила, ніж ви і вона мені обіцяла – я старша онука, а тепер як, оце… перейде до Іринки? Але так не можна, воно так не працює, я мала бути там та тримати її за руки, щоб… ну ти знаєш… І я не розумію – ви її чимось накачували чи що, чому вона мені на дзвінки не відповідала?

- Ліки лише їй на користь давали, бо не розуміла вже, де вона і з ким, мене не пізнавала, татка. А одного разу мало не втекла з хати – щось її там здалось, казна що. Лікар прописав заспокійливі, так і їй, і нам було хоч трохи легше.

- Ти розумієш, що це все одно що мене вбити чи ні?!! ЩО МЕНІ ТЕПЕР РОБИТИ? До монастиря тікати?! В нас була умова, що дар бабця Килина передасть мені, я мала бути поряд з нею, а тепер виявляється, що ви чимось їй травили мозок – що вона там розуміла чи ні, нікому не відомо! Що тепер буде з даром та зі мною?!

- Олено, заспокойся, будь ласка, зміни тон. Врешті, ми – твої батьки і зробили так, як вважаємо за краще для всіх. Ти повірила у казки, що вона якась там особлива, а бабця була звичайною людиною. Дещо вміла, але лікар казав, що маячня про дар, про старшу онуку – це хвороба. Ми не звертали уваги, бо ти знаєш, яке тут важке життя, прогодуватись би та дітей в місто відправити, де там слухати, що вона верзла. Мо, якщо б лікували, то позбавили від оцих, прости мене, галюників. Але що вже зараз…

- Ти не розумієш – вона відчувала, що я зрадила її! Що відмовляюсь від дару!! А ти усвідомлюєш, як може помститись людям дар – якщо відреклася, то тікай хоч на інший край світу, від себе та роду не втечеш! Що було з тими, хто відмовлявся, тобі нагадати?!! Божевілля, самогубство, бабця казала, що лише одна вціліла, та і просиділа все життя у монастирі – ти мені таке бажаєш?!

- Доню, не лякай мене, бо доведеться ще тебе показувати лікарям, це ж треба – доросла дівчинка, студентка! А повірила у маячню психічно хворої людини, що вона якась там обрана! Втім, бабця справді щось робила, та чи не гріх це… І тобі воно навіщо? Ти ж технар, нащо тобі заговори-замовляння, чи що там в неї було? А Іринка хоче поступати в медичний коледж, якщо щось таке справді є… То воно їй більш підходить.

- ВОНА МЕНЕ ОБРАЛА ТА МЕНЕ НАВЧАЛА! До чого тут освіта, дар – це взагалі не про це! Як ти не розумієш, це не про заклинання читати! Дар веде по життю, але багато вимагає від людини, тому стара завжди обирає, кому його передати – а ви ЇЇ ЗРАДИЛИ! Ви її накачували чимось, щоб лежала та не заважала, що ви накоїли?!!

- А треба було тебе менше до неї пускати, як тепер розумію, тобі було б краще без її маячні! Вбила собі в голову чорт знає що, теж мені – срана-обрана! Кажу ж, заспокойся, бо тепер мене лякаєш вже ти, аж запаморочилось... Викинь все це з голови, в тебе – навчання, життя в місті, друзі... Мо, вже і подобається якийсь ясень-красень?) Бо вік у тебе такий)

- Чого мовчиш? Доню, не лякай мене, напиши чи подзвони!!!

- Оленко, чи вже відбулось щось? Щось трапилось?

- Так, почалось – як вона і говорила. Дякую, згубила ти мене, мамо.