Deutschland über allen

Стоячи перед важкими та великими металевими дверима, чоловіки готувалися їх відпихнути.

-- Я вчора цілий день намагався їх відпихнути, але, як бачиш, нічого не вийшло. І лом використовував, і намагався їх розрізати. День на це лайно витратив. -- Сказав Михайло.

-- Не нервуй, краще розкажи, чому твій дід їх тут поставив, -- промовив Сергій.

-- Він говорив, що це був перший підвал тут. Якоїсь весни, після того, як розтанули сніги, підвал затопило. Він говорив, що там було дуже багато змій та плавучих павуків. Отож, він поставив ці двері сюди, а натомість зробив інший. -- Михайло показав рукою у протилежному від дверей напрямку, де знаходився другий підвал.

-- Але звідки він взяв такі величезні та важкі двері, -- спитав Сергій.

-- Дідо ніколи не приховував свого минулого. У часи Другої Світової він воював на стороні Гітлера. Після того, як совок почав іти у наступ, а з іншого боку підходили американці, дідо, разом із декількома друзями, зайняли порожні хати, вивчили українську, змінили імена і одружилися на українках. Тільки він ніколи не розповідав про тих своїх друзів, хоча я питав багато разів. А двері… Він запевняв, що у нього був друг з Німеччини, який займався виготовленням подібного. Тому… Ти зрозумів.

-- Цілком і повністю. Добре, гадаю, що пора їх відкривати. Стань сюди, -- сказав Сергій показуючи на місце біля стіни, до якої були прироблені двері. -- Почнемо.

Чоловіки почали тягнути та штовхати двері, аж раптом роздався скрип -- двері почали відкриватися. Вони продовжували доти, доки повністю їх не відкрили.

-- Я, здається, м’яз потягнув. -- Промовив Михайло швидко вдихаючи та видихаючи повітря.

Сергій у цей час сів на землю та віддихуючись почав дивитися у підвал. Сонце пролило світло на сходи, що вели під землю та подряпані стіни.

-- Принеси ліхтар, будь ласка. -- Попросив Сергій встаючи.

Через хвилину Михайло приніс білий та дещо побитий ліхтар.

-- Я хочу спуститися вниз. Ти зі мною? -- спитав Сергій.

-- Так, звичайно. -- Відповів Михайло.

Чоловіки почали спускатися у підвал. Світло ліхтаря освітило двоє дверей, що були одразу після сходинок та вели у протилежні боки. Першим, що насторожило Сергія, була сухість. Не було жодного сліду потому. Звичайно, за стільки років вода могла висохнути, але щоб від неї нічого не лишилося… Ні, такого точно бути не може.

-- Пішли праворуч, -- запропонував Михайло.

-- Добре.

Сергій торкнувся рукою ручки дверей та легенько натиснув. Двері відчинилися. Чоловік посвітив ліхтарем та побачив простору кімнату. Стіни були брудні, а на стелі знаходилося декілька великих тріщин. Навпроти входу до кімнати знаходилися інші двері. Сергій ступив перший крок і одразу відчув хрускіт під ночами.

-- Чорт забирай, -- тихо прошепотів він та опустив погляд униз.

-- Що таке?.. Блін. -- Сказав Михайло подивившись туди ж.

Вони побачили тіло миші, що було роздерте у районі живота. Кров продовжувала витікати із ран, а внутрішні органи вивалися назовні.

-- Поглянь: ця тварина була вбита не так давно… -- прошепотів Сергій ковтаючи величезний згусток страху, що нібито застряг у його горлі.

Чоловіки пройшли до кімнати, але нічого цікавого там не знайшли крім подряпин на стані. Стоячи біля однієї із них Михайло промовив:

-- Можливо, підемо назад?

-- Ні. Ходімо до тих дверей.

Чоловіки підійшли до них, вони мали такий самий вигляд, як і попередні. Сергій легенько натиснув на ручку і двері відкрилися. Перед ними повстав довгий коридор, настільки довгий, що світла від ліхтаря не вистачало, аби освітлити його повністю.

Сергій почав іти по коридору, а Михайло за ним. Атмосфера страху почала проїдати їх аж до кісток. А кожен наступний крок був важчий за попередній. Раптом почулися здалеку звуки, ніби хтось дер стіни. Ліхтар погас.

-- Чорт, -- прошепотів Сергій та стукнув пальцями по ньому.

Світло знову з’явилося у коридорі. Воно було не яскраве, але чудово показувало те, що було перед їхніми очима: три істоти дивилися на них своїми порожніми очницями. Від них тхнуло гноєм та смертю. Чоловіки не могли поворухнутися від страху, а істоти продовжували мовчки на них дивитися. Вони точно колись були людьми. Раптом одна із істот тихо прогарчала і двоє із них швидко рушили вперед. Двері на вулицю були відкриті.

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Команда Еші Слеші
Історія статусів

14/05/21 19:09: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/21 03:15: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/21 21:00: Вибув з конкурсу • Перший етап