Сон у потязі

Жахи – це саме ті сновидіння, що мають здатність торкнутись найпотаємніших страхів людини. А якщо вони змушують серце шалено битися без упину і розганяти адреналін по крові, що аж дихати стає важко, то, можливо, вони набагато реальніші, ніж нам здається?

У сні, ніч була сповнена тишини. Лише легке завивання вітру дозволило зрозуміти, що наразі тепла літня ніч. Непомітно для самого себе вийшовши з парку, я крокував протоптаною стежиною посеред лугу з низькорослою травою. Підійшовши до будівлі, побачив, що це великий одноповерховий супермаркет із великими вітринами і добре облаштованою стоянкою. Як тільки зрозумів, що бував тут і навіть знаю приміщення зсередини, я почув різкий крик, від якого серце захололо від страху. Щось підкралось до мене позаду й поклало свій пазур на моє плече.

Тієї ж миті я прокинувся, а серце заставляло втекти з цього місця. Однак це поїзд, у котрому мені ще цілу добу треба провести і який не зупиняється на жодній з проміжних станцій. За вікном було ще темно, а отже, книжку не читатиму. Звісно, можна включити світло, однак при денному світлі набагато комфортніше. В результаті я просто продовжив лежати, роздумуючи про сни, які бачив давним-давно.

Коли вже починало світати, відчув, як мене знову схилило на сон. Вмостившись зручніше, я задрімав, а вже потім і міцно заснув. Переді мною знову опинився той супермаркет під огидним жовтим світлом. Зараз розумів, що він не зовсім пустий. Увійшовши всередину, приміщення було чисте, наче готове відкритись і приймати відвідувачів будь-якої миті. В коридорі позаду лише жовте світло, і шум з кімнати. Це була кухня і службові приміщення. Підійшовши ближче, зі сторони кухні повіяло запахом. Він був мені незнайомий, однак не можу сказати, що він приємний. Я почув дивний голос, що наказав мені розкласти на полиці товар із задньої кімнати.

Наступної миті пам’ятаю, що вже закінчував розкладати останні банки на полицю. Мене лише дивував їх вміст – щось темно-червоного кольору. Зображень нема, а на етикетці незрозуміла мова. Згодом побачив якийсь рух за вікном. Невже відвідувачі? Голос із кухні сказав мені змінити вивіску на «відкрито». Виконавши це прохання, я почув, як той голос почав наближатися до мене. Озирнувшись я закляк. Переді мною стояло створіння, яке важко описати словами. Морда нагадувала вепра, а з пащі стікала смердюча слина. Стояло воно на двох копитах, що дуже нагадували козлячі. Далі я помітив те, що воно приготувало на продаж. Це були обжарені кістки серед яких людські руки й черепи.

Я відсахнувся і відійшов назад до вікна, як тієї миті всередину ввійшли покупці. То скоріше різновиди невдалих схрещень кількох видів тварин. Всі почали розкуповувати все, що було на прилавках, а дехто й зразу накинувся на обжарене м’ясо на кістках. Мене паралізувало, я не міг ні поворухнутися, ні закричати, і за мить кухар сказав до мене: «Тепер твоя черга на кухні», – і схопив мене за руку. В той момент я прокинувся від стуку в моє купе. Провідник сказав, що прибуваємо за сорок хвилин. Я глухо відповів, бо ще лежав лицем в подушку. Я не міг зрозуміти: чи то я так сильно заснув, чи то ще не прокинувся, оскільки мені було боляче розплющити очі, наче хтось причепив до них ланцюги. Пробуючи підвестись, відчув, наче в мене на спині лежить бетонна брила. Відчуваючи біль у руках, я зміг сісти. Це було дивно, однак за декілька хвилин мені полегшало.

Я поглянув у вікно. Сутеніло. Невже я стільки часу проспав? Але ж це вже зима, денного світла зовсім мало. Коли вже одягав верхній одяг, відчув, як поїзд сповільнюється. Нарешті приїхав. Я зачекав, аж поки поїзд майже зупинився: не дуже люблю стоянки в коридорі. Відчинивши двері купе, коридор освітлювався огидними жовтими лампами. Здається, крім мене, більше ніхто не виходив. Зійшовши з поїзда, в мене появилось дивне відчуття. Я думав, провідник просто затримується в себе й не спішить очікувати нових пасажирів, хоча їх і так не було. Ступивши декілька кроків уперед, двері вагонів самі закрились. Можливо, здалось?

Поїзд вирушив далі, а я дивився за ним услід. Однак коли він повністю зник з-перед моїх очей, я побачив те, що ніколи більше не хотів побачити. Супермаркет і ліхтар з огидним жовтим світлом. А позаду мене кроки різноманітних потвор.

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Команда Геллбоя
Історія статусів

14/05/21 18:07: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/21 02:15: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/21 20:00: Вибув з конкурсу • Перший етап