Туманний Край

Знову туман. Венс бачить його не вперше. Туман, якому немає початку і кінця. Туман, наповнений криками, воєм та плачем. Туман, в якому неможливо кудись дістатися.

Туман завжди з’являється нізвідки у момент, коли він знаходиться на самоті. Вириває зі сну, якщо спить, витвережує, якщо п’яний. Неважливо де і коли, але завжди, коли сам.

І він знову тут. Не перший рік сюди притягує його невідома сила, тому крики із глибин туману давно звичні. Але все одно бісить, що куди б він не йшов, він залишається на відстані декількох кроків від найближчого звуку. Таке враження, що хто б не ховався там, за вуаллю невідомості, не хотів його компанії.

Венс завжи доходить до озера з островом посередині. Але на сам острів дібратися не може. Він заходить у воду, починає тонути і повертається до тями. Кожен раз.

Та зараз щось не так. Із туманів до хлопця виходять силуети. Їх все ще не видно достатньо добре, але вони тягнуться до нього. Кричать, виють, але залишаються не розпізнанними.

От і озеро, але тут також все по новому. Туман розійшовся і стали видні околиці.

Хлопець потрапляв у це місце з раннього дитинства, тому давно перестав боятися. Іноді навіть радів потраплянню сюди. Тут час не мав значення. Можна було всістися на землю і пролежати хоч багато днів, хоча насправді проходило декілька хвилин. З рештою, він навіть навчився відсторонюватися від криків, створені істотами, яких він ніколи не бачив. Цей Туманний Край був свого роду відпочинком від нудного буденного життя.

Та цей раз інший. Знову повернувся невимовний жах, виття почало залазити у мозок через вуха і порушувати ментальний спокій. Нервозність наростала з кожною хвилиною. Венс бачив, що берег встеляють черепи. Сотні і тисячі черепів, і з кожного стирчав ліхтар на держаку. Ніби згаслі прикраси для підсвітки подвір’я якогось багатія.

Хлопець вперше ясно побачив острів та джерело світла у цьому місці - воно лилося зі входу у башту, яка стояла на острові. Світло манило до себе.

Паніка новою хвилею заволоділа Венсом. Все не так як він звик. Зараз все буде по іншому. Все єство веліло тікати, але він знав, що туман приведе його сюди, до цього берегу, на якому прив’язаний човен. Крок за кроком тіло несло його туди. Він хотів у нього сісти. Він боявся у нього сісти. Крок за кроком він наближався до того, що повинно було статися рано чи пізно. Купи черепів на землі утворювали стежку. В кожному у тім’ячку був ліхтар. Венс все більше стверджувався думці, що черепи належать одній людині, дуже знайомій людині.

Підійшовши до човна він задумався чи потрібно у нього сідати. Можна поселитися тут на березі і жити вічно серед цих доволі знайомих мертвих голів, які навіювали йому незрозумілі почуття. Венс знав, що він навряд чи повернеться із цього вояжу, якщо змусить себе сісти всередину.     

Тим часом світло, яке лилося із башти, почало говорити. Точніше, промовляти молитву. Голосно і розбірливо, але на незнайомій Венсові мові. Як тільки з’явилося перше слово усі завивання і плачі із туману замовкли. Ворушіння силуетів зупинилося. Вони слухали і дослухалися.

Човен рушив. Венс не міг згадати, щоб залазив сюди, але це не важливо. Важливий тільки голос, який ллється зі світла. Позаземний, із іншого всесвіту, жахаючий і водночас люблячий, який огортає тебе приємною ковдрою.

“Мені потрібно до нього доторкнутися”. - подумав Венс і злякався своїх думок. Крок за кроком він наближався до світла. Воно приємно гріло тіло, а голос залазив у душу і тривожив усе до чого дотягувався. Спогади, емоції, віру. Венс знав, що це його доля. Минулі рази він потрапляв сюди не тоді, коли треба. А тепер усе вчасно. Потрібно тільки дійти до кінця.

Він зайшов усередину назустріч світлу. Венс став навколішки, закрив очі і з похиленою головою все одно бачив сяяння. Воно лилося не тільки зовні, а й у нього всередині. Він відчував його. Слухаючи молитву, йому здається, що він починає розуміти цю мову. Слово за словом.

“Твій час настав, сину мій. Чи погоджуєшся ти піти з нами?”

Венс відчув, як на його голову лягла чиясь кінцівка, саме на те місце, де у нього металічна пластина, яку поставили йому після невдалої гри ще дитиною. 

 

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Команда Еші Слеші
Другий етап: Команда Геральта
Історія статусів

14/05/21 13:53: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/21 02:15: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/21 20:00: Грає в конкурсі • Другий етап
30/05/21 20:00: Вибув з конкурсу • Другий етап