Інші

“Пекло — це інші”

 

Жан-Поль Сартр

 

Він вдивився у дзеркало. Лампа над дзеркалом злегка блимала, але сумнівів не було. Те саме безвиразне обличчя, піджаті губи, великі залисини які раптово переходили в куций хвостик. Виголені боки та пасемця крізь тім’я майже не приховували катастрофи. 

 

Щурячий...

 

Звичайна зовнішність. Звичайна, йому казали. Він не був виродком, велика червона пляма не розповзалася на обличчі, зуби не стирчали. Хіба що цей хворобливий відсторонений вигляд...

 

Щурячийщурячийщурячий

 

Зусиллям волі він відвернувся. Знизу долинав густий запах кальянів і пересмаженого м’яса. Плями жиру, загорілі волохаті пальці, дряпливий металевий звук. Його ледь не знудило.

 

Смагляві, волохаті істоти з різкими парфумами були там. Гострі пахощі марихуани, солодкі міазми гелів для волосся. Він зніяковіло просунувся повз.

 

Біля під’їзду міняли асфальт. Половина бригади була темношкірою, за межами. помаранчевих уніформ перекочувались вузли м’язів. Нудота знову підступила. Він витяг фляжку, хильнув, скривився. Згорбився, запахнув пальто. Квапливо почалапав хідником. 

 

Кляті нейролептики. Бісів біль в шлунку. Усі, звісно, вважали, що це неможливо, але він був певен що не спить уже цілий місяць. Вдень мляво сидів за комп’ютером, ввечері ходив гуляти й пити, а вночі його нерви натягувалися мов канати. 

 

Він лежав і дивився у темряву, а на ранок пам’ятав кожну мить ночі.


Проспект заповнювали шоколадні, засмаглі мов кавові зерна, люди. Тюрбани, хустки, окуляри, довгі одежі. Він перевірив календар.

 

Четвер. Дивно. Він звик, що всі вони, ці цинамонові, пряні, набріолінені створіння виповзають в п’ятницю. Мабуть, якесь свято 

 

Мотнув головою. Спустився в метро. Шугонувся до стінки від зграйки арабок, тонких як птахи. На платформі кучерява товста африканка з великими сідницями позувала подрузі, а біля самого тунелю стояв присадкуватий єврей, схожий на чорно-білого пінгвіна, з виправленою сорочкою і неохайними китицями, що вибивалися з-під неї. 

 

Він ще раз потайки хильнув віскі. 

 

На дальній заводській гілці їх майже не було, але тут, в центрі все так і кишіло ними. І запах, запах, якого він не міг відчути, але про який знав. В цьому кліматі їхня плоть ніби гнила, тхнула, лишала частки під блідим сонцем. Вони смерділи, смерділи тим гірше, чим важче це було вловити це носом. 

 

Чужі

 

Мигдалеві або чорні. Випуклі. Волохаті кінцівки. Волосся, майже волосся, зовсім-не-волосся. Чорний лискучий кігтик, що вибиває дріб біля напису НЕ ПРИТУЛЯТИСЬ. Кругла лампа, що відбилася в круглих очках. 

 

Його млоїло. Довелося вийти на найближчій пустій станції. Чорт, здається у цьому районі було чергове кубло. Вони снували під великими тентами з рекламою “Пепсі”. Смажилась шаурма. Підскакували личинки у тарілках. Тхнуло соусом, шкірою, хітином, потом. 

 

Він кинувся бігти через дорогу. За кущами біля зеленого жерстяного паркану його вивернуло. На туфлі полилося віскі впереміж зі шлунковим соком. Він розігнувся і раптом піймав на собі чийсь недобрий погляд. 

 

Масивний араб відкривав багажник масної чорної автівки. Недоладно витягнувши великий пакет, він з силою штовхнув його уперед. Той злегка хлюпнув. 

 

Від несподіванки він на мить обхопив пакунок. Араб кивнув, плямкнув великими вивернутими губами розвернувся й пішов. Він запустив руки всередину. Пальці занурилися в липке, м’яке, податливе. М’ясо?

 

Пакунок впав на землю. Руки тхнули кров’ю. Суха гусінь язика, здавалось, роздряпувала рот. 

Відпихнувши пакет, він ринув світ за очі. Огрядний араб попрямував услід за ним, щось гортанно викликаючи з жорстким напиранням на “а”. 

 

Прискорившись він зопалу влетів ногою в кривавий струмочок. Це злякало його, крізь вже звичний туман огиди несподівано пробився страх. Вони різали жертв прямо тут, у дворі, дозволяючи крові вільно текти асфальтом. За спиною важко ступав величезний араб, його крики ставали злішими. Він міг привернути увагу, тож довелося терміново сховатися в підворітті.

 

За шлагбаумом починалася імпровізована бійня. Туші баранів з перерізаними горлянками лежали під цегляною стіною з написом ТУАЛЕТА НЕТ. За третьою тушею лежав труп в помаранчевій робі, а його шия закінчувалась білуватою кісткою. Поряд довгастий вилицюватий чоловік з гострим кадиком стояв на колінах. 

 

Різник, великий, лискучо-зеленкуватий богомол стояв поряд. Велетенські щелепи різника обіймали шию в’язня, тонкі вусики нервово дрижали. 

 

Коли він закричав, богомол одним рухом розірвав горло людині, а його великі зазубрені передні ноги пробили тіло під робою.

 

Відвернувшись від богомола, він побіг назустріч світлу. За спиною, на стоянці різник ще добивав свою жертву, а попереду, в натовпі між галабеями та абаями вже виблискував хтивий хітин. 

 

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Історія статусів

14/05/21 11:40: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/21 02:15: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/21 20:00: Дискваліфіковано • Перший етап