А зараз йди спатки

— Он вона! Йде від криниці!

— Ааа, бачу. Ох, вся змарніла. Тяжко її…

— Ще би ні. Так про дитину мріяла, а тут таке..

— Тихо, вона близько.

Дівчата замовкли, коли до них підійшла жінка. Виглядала виснаженою: волосся збилося в вороняче гніздо, під очима запали тіні, щоки поблідли, а шкіра натягнулася, немов папір. Перша красуня села виглядала жахливо.

— Дівчата… привіт. Як ви? — голос скрипів, наче стара береза.

— Та сидимо, говоримо про те, про се. Ти як, Марійко? Замученою виглядаєш, — ховаючи погляд сказала одна з дівчат.

— Я? Я нормально, от тільки Марко погано спить.

— Ясно, — інша глипнула на подругу. — Ну тоді йди певно…

— Що? — погляд Марії, який блукав землею, сфокусувався на дівчатах. — А, Орися, Катя… Так, йду я… Марко чекає, маю йти.

Згорбившись, вона пішла. Орися продовжила:

— І не розуміє, бідолашна. Марко її не спить… Він ж мертвим народився. Як чоловік повісився, то вона зовсім з розуму зійшла. Все про Марка свого торочить. Нещасна…

— Так, — неуважно відповіла Катя. На її лиці відбилася задума. — Тобі не жарко?

— Та жарко! Тобі ні?

— І мені жарко… А Марія з шарфиком на шиї…

— Вона ж з глузду з’їхала, що поробиш?

— Щось не те. Мені здалося, що під ним наче ранки якісь.

— Ой, та тобі здалося.

— Може й так. Добре, я піду. Вже темніє, а в мене є трохи роботи.

Катя встала з лавки та пішла від подруги. В голові крутилися неясні думки про Марію. В один момент вирішила: треба перевірити, чи тій допомогти не треба. Вже за півгодини дівчина сиділа в кущах під відчиненим вікном та зазирала всередину дому Марії.

Жінка сиділа посеред кімнати та вишивала. Хвилина йшла за хвилиною, й нічого не відбувалося. Та раптом вона підняла голову, наче щось почула. Катя прислухалася, намагаючись вловити якісь звуки. В сусідній кімнаті рипнула підлога. І ще раз. Хтось йшов.

З темноти дверей на світло вийшло щось низьке та незграбне. Серце Каті застукотіло, як птаха в клітці: це була дитина. Хлопчик, весь синьо-зелений, вимазаний в багнюці непевно йшов до Марії. Та кволо посміхнулася:

— Марко… Знову не спиш?

Дитина нічого не відповіла. Катя вловила сморід, який йшов від створіння, так наче хтось виваляв у землі свинячі тельбухи. Гниття та мокрий ґрунт змішалися докупи. Неочікувано вправно та швидко створіння заскочило на коліна Марії, а та, замість того, щоб скинути потвору, чи бодай відсахнутися, пригорнула до себе, пестячи в обіймах. Почулося невдоволене сичання. Катя зрозуміла, що вся мокра від холодного поту.

— Ну, не вередуй, синку. Зараз мама тебе погодує. — тим часом Марія скинула шарф на підлогу.

Створіння вчепилося її в шию й з задоволеним муркотінням почало смоктати кров. Жінка ж гойдала його на руках.

— Бачиш, все добре. Мама дбає про тебе, Марко. Скоро й до школи підеш… А зараз йди спатки.

Від цих слів Катя здригнулася. Треба рятувати Марію, поки вона ще була жива. Зібравшись з духом, вона ще раз глянула всередину. Потвора злізла з матері та повільно йшла назад, в ту кімнату, з якої вилізла. Марія ж наче заснула там де сиділа, тримаючи в руках брудну вишивку.

Катя намацала під ногами камінь та пролізла в вікно. Тихенько,щоб не наробити шуму, прокралася повз жінку та зайшла в кімнату Марка, прикриваючи носа рукою, щоб хоч якось затримати сморід.

Коли очі призвичаїлися до темряви, вона розгледіла дитяче ліжечко в кутку. Там, тихо посапуючи, лежало створіння. Ноги дівчини тремтіли, але вона крок за кроком підходила, аж поки не стала над дитиною. Вона завмерла — потвора не спала.

Вона дивилася в очі дівчини, а та не могла зрушитися з місця. Раптом захотілося приголубити дитину, нічого, що чужа. Вони ж усі в селі одна родина. Створіння задоволено засичало й приготувалося до стрибка.

Коли воно вже стрибнуло, мара спала з дівчини, й та з криком відмахнулася каменем. Зі здивуванням відчула, як попала, а тоді почала гамселити створіння, поки воно не перестало рухатися.

Тілом бігли дрижаки. Поглянувши на тіло Марка, щоб впевнитися у смерті почвари, Катя розвернулася назад.

В кімнаті Марія так і спала,сидячи на кріслі. Дівчина підійшла до неї.

— Марія… — лагідно звернулася, торкаючись плеча, — Все закінчилося, воно мертве.

Та навіть не поворухнулася. Катя приклала долоню до лиця жінки, відчуваючи біду. Холодна, як лід.

Марія була мертвою.

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Історія статусів

14/05/21 00:15: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/21 02:15: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/21 20:00: Грає в конкурсі • Другий етап
30/05/21 20:00: Вибув з конкурсу • Другий етап