Посеред темряви

Як можна описати відчуття, коли розумієш, що темрява близько? Розумієш, що вона йде до тебе й ніщо не віщує про її прихід: ані довколишній світ, ані люди, ані твій розум. Тільки маленька часточка тебе, яка дісталася у спадок від предків, розпалює сигнальне вогнище тривоги в глибині душі. Та цей вогонь не гріє, навпаки він віє холодом у найспекотніший день літа. Ти здригаєшся, та не розумієш, що це був останній твій шанс на втечу. Я теж не зрозумів, за що зараз розплачуюся.

Все почалося з того, що я придбав тоненьку книгу жахів, щоб полоскотати собі нерви під час походу в ліс. Я ціную це відчуття страху, яке огортає, коли ти сам один посеред дерев і довкола немає жодної людини… а єдиний твій компаньйон — книга, створена для того, щоб лякати.

Я вже давно не читаю відомих майстрів, адже їхні страхи не менш відомі, ніж вони самі. Я полюю за книгами тих авторів, про яких ніхто не знає, які загубилися у вирі інших, вдаліших розповідей. Саме вони приносять насолоду.

Тож коли я розклав намет та розпалив вогнище, а на землю впала чорна вуаль ночі, настав час історії. Стара палітурка приховувала ім’я Автора, залишивши мені тільки назву — «Посеред темряви».

Я розгорнув її та поринув у читання. На початку Автор застерігав Читача від того, щоб читати книгу, вказуючи на небезпеку, але приховуючи її за туманними натяками. Так продовжувалося кілька сторінок, але зрештою він здався й почав оповідь про створінь, які харчуються страхами людей, насолоджуючись ними та культивуючи їх. Вони були безтілесними породженнями темряви, які формувалися завдяки авторам, що мали необачність зазирнути за межі дозволеного. Найстрашнішим є те, що Автор знає, яке Зло несе у цей світ, але не може протистояти волі темряви. Єдине що він робить — відтягує момент зіткнення Читача з потойбічним, вдаючись до розтягування історії, непотрібних описів, спроб використати непопулярні кліше та просто-напросто роздуваючи об’єм до допустимого максимуму.

Та Читач не зупиняється і не відступає, вперто продовжує читати, читати і читати, не розуміючи, що ЗАРАЗ варто зупинитися, забрати свій погляд від тексту, та більше ніколи про нього не згадувати. Автор попереджає Читача, а той в свою чергу думає, що спроба зламати четверту стіну виявилася якоюсь млявою. І тоді Автор здається вдруге й розповідає, що ці створіння є паразитами, які чіпляються до творінь, чекаючи необачного Читача. Вони, наче кліщі, можуть чекати вдалого моменту аби непомітно вчепитися в жертву, поки вона ще не розуміє, в чому небезпека цієї історії. Створіння викривляють її і в певний момент беруть повний контроль над Автором. Тоді він не може чинити спротив. Ці створіння достатньо хитрі, щоб проникнути в історію та стати її головними героями… Непомітно, вони розкладають свої сіті тут і там. Вони видають себе за того, хто мав би бути частиною розповіді, проте насправді вони незалежні. Може здатися, що історія є сповіддю персонажа, проте насправді це сповідь Автора.

Незавершена, звичайно, адже він вже не має над собою влади і пише під диктовку голосу, який лунає посеред лісової тиші.

Вже давно настала глуха ніч, а я продовжував читати розповідь, не помічаючи, як вогонь майже згас, здаючись під натиском темряви. Та мені залишалося ще зовсім трішки, щоб завершити цю історію й дійти до фіналу, банального та передбачуваного для мене. Попри це, такі розповіді особливо апетитні для мене. Спроби Автора вберегти Читача варті похвали, та ми обоє розуміли, що в нього нічого не вийде. Так і сталося, Історія вже майже завершилася, а Читач вперто рухався до кінця.

В якийсь момент я опинився посеред темряви. Виявилося, що вогонь вже помер, перетворившись на кілька блідих вуглинок, й довкола мене скупчилися тіні. Та це не було проблемою для мене: я добре бачив, що відбувається довкола й міг дочитати останню сторінку. Зрештою, їх насправді не так вже й багато. І от, настала пора кульмінації, яку я так довго чекав, вчитуючись у слова, повні прихованих натяків Автора. Зі сторінки почувся тихий шепіт, який засвідчував мою перемогу у цій Історії.

Я відчув, що нарешті настав час познайомитися поближче. Акуратно відставивши розповідь про самого себе, я звернувся до Читача:

— Швидко скінчилися ці шістсот шістдесят шість слів, правда? Зрештою, він намагався зупинити тебе. Дякую, що дочитав.

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Команда Блейда
Історія статусів

14/05/21 00:13: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/21 02:15: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/21 20:00: Вибув з конкурсу • Перший етап