Дешево й сердито

Ніч тривожив шепіт листя, яке перемовлялося з вітром. Я не міг заснути на новому місці та крутився вже не першу годину.

Приїхавши на навчання до великого міста, я стикнувся з проблемою відсутності житла. При університеті мені не знайшлося місця через прикрий збіг обставин, тож я був змушений шукати допомоги в місцевих жителів, які бажали здати квартиру в оренду. Проте, мені не щастило.

В якийсь момент мені все ж посміхнулася Фортуна: я зустрів поважну пані, яка володіла цілим поверхом в особняку, переробленому під потреби кількох сімей. З її слів, на першому поверсі жили дві сім’ї: аптекар зі своєю родиною та тиха сімейна пара з одним сином. На другому поверсі жила вона а раніше ще її син, який зараз подорожує за межами нашої славної батьківщини.

Пані назвала досить ліберальну ціну, тож я погодився оглянути апартаменти. Хоча дім був старим й зима мала б стати випробуванням, я все ж вирішив погодитися на пропозицію. Зрештою, окрім того, що в мене не було іншого вибору, тут були яка-не-яка окрема кухня та ванна кімната. На плісняву, що покривала стелю, я вирішив не звертати уваги. Власниця ж не стала вимагати гроші за наступний місяць наперед. Натомість вона, кашляючи, попросила мене допомагати, якщо виникне потреба, у відвідинах бакалійника, оскільки вік та стан здоров’я беруть своє. Звичайно, я погодився, не звернувши уваги на посмішку, яка пробігла її лицем.

Тож зараз я лежав та щулився від холоду, швидше душевного, аніж тілесного. В якийсь момент я усвідомив, що окрім вітру, чую інший звук, який ховався від мене у денному щебетанні птахів за вікном та хриплих викриках вуличних крамарів. У ванній кімнаті крапотіла вода. Краплина за краплиною просочувалися та вдарялися об раковину. Цей звук нервував мене, породжуючи в серці тривогу, тож полежавши хвилину, я вирішив закрутити кран, а заодно й перекурити на свіжому повітрі.

Взявши зі столика біля ліжка запальничку й портсигар, я навпомацки пішов до балкону: спочатку вийшов в коридорчик, а потім звернув наліво, в кухню. Я вирішив розібратися з краном на зворотній дорозі. Випроставши руку, я пішов до балконних дверей, які виднілися на фоні стіни, окреслені млявим світлом зірок.

Теплий вітерець збадьорив мене. Посмакувавши одну чи дві самокрутки з Берлі, я повеселів та повернувся назад. Вже біля дверей до спальні знову почув крапотіння й згадав причину свого підйому. Мугикаючи під носа якийсь мотивчик, я звернув до ванної кімнати. Закрутивши кран я прислухався. Крапотіння стихло й я вже розвернувся до спальні, як почув новий звук: в раковині щось наче рухалося, видаючи слизьке, огидне плямкання. В горлі раптом пересохло. Я завмер, дослухаючись до того чогось невідомого, яке зараз було за моєю спиною. Звук тим часом ставав інтенсивнішим, і я, не витримавши, розвернувся та крутанув коліщатко запальнички. Побачене змусило серце забитися від страху, змішаного з відразою: в раковині копошилися малесенькі черви, які спліталися та розпліталися у клубки, виблискуючи у світлі вогника. Саме вони видавали цей звук.

Та страх не мав влади наді мною: я швидко оговтався і вискочив у спальню. Там я дістав з-під ліжка сумку й витяг напівпусту банку від керосину, яким заправляв запальничку.

Тоді кинувся назад у ванну й в приступі незбагненної, тваринної люті та шаленства почав заливати раковину керосином. Плямкання змінилося: тепер у ньому чулася злість, наче черви розуміли, що я хочу зробити. З оскалом, який пародіював посмішку, я запалив вогонь.

З гуркотом спалахнуло полум’я, обпаливши мені руку та висвітливши картину цілком: десятки червів звивалися в агонії, приглушені шкварчанням своєї ж плоті та гриманням вогню. Я сміявся, дивлячись як вогонь гасне, забираючи з собою їхні життя.

Коли все закінчилося, я кинув на підлогу пусту бляшанку від керосину й з посмішкою розвернувся.

Чомусь двері ванної були зачинені, а з-під дверей лилося світло. «Хазяйка прокинулася», — подумав я. Раптом замок клацнув. Шарпнувши за ручку, я зрозумів, що мене зачинили. Розтуливши рота, щоб гаркнути на стару каргу, я заціпенів: позаду знову чулося плямкання, ще гірше за попереднє. Я почав битися об двері, в надії їх відчинити, та через секунду відсахнувся: вони лізли з шпарини під дверима, відрізаючи шлях до порятунку. Серце різонуло болем, а тіло обм’якло. Надія облишила мене, і я зрозумів, чому квартира виявилася такою дешевою. Вони були всюди.

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Історія статусів

13/05/21 23:58: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/21 02:15: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/21 20:00: Вибув з конкурсу • Перший етап