Донбаський треш бензопилою

Попередження! Читання розмов «сєпарів» провокує кров з очей. В оповіданні присутні: всратість, меми і тони матюків. Читати на свій страх і ризик.


Ґєоргій обходив місцевість неподалік позицій 56-ої бригади ВДВ. На одному з дерев він побачив намисто - десятки вказівних пальців, пробитих колючим дротом.

— Чє за хрєнь? – запитав себе москаль.

Трохи порозглядавши знахідку, бойовик махнув рукою і пішов далі: «Навєрнєка журналюгі рєквізіт забилі…».

Минуло дві доби…

Вечір. Галявина перед темним лісом. Ґєоргій гріється біля багаття. Поруч тваріщі Клім та Іосіф.

— Ей, пасани, - закинувши ногу на ногу гавкнув Іосіф, - а кто какіє ужастікі знает? Я до камандіровкі любіл кріповиє історіі на ютубчікє паслушать, а тут кастєр, прірода, рамантіка...

— Та ну тєбя і твоі історіі! – відповів Клім, - Тут і так фашикі, абстрєли і мальчіков в одніх трусіках распінают... Чєго тєбє нє хватаєт?

— Вєчєр в хату! – повернувшись з обходу обізвався сєпар Онісій.- Страшнєнькоє наботать?

— О, давай! Только фєні помєньше, что б і малой Клімчік всє понял,– нагла пика Іосіфа засяяла дебільною посмішкою.

Ґєоргій відкрив сухпай, щоб похомячити під розповідь.

— Помнішь, ми послєднєє врємя с 56-ой нє моглі связаться?

— Да.

— Вчєра к нім слалі групу. Я сєйчас говорил с другом із той развєдкі...

— І? – нетерпляче перебив Іосіф.

— Нашлась пропажа. Живиє, только теперь груз 400.

— Всмислє ранєнниє? – Перепитав Клім.

— Нет, прізовнічок. «400» значіт - нєвмєняймиє. Нашлі іх прівязаннимі к койкам колючєй провалкой і бєз указатєльних пальцев,- Ґєоргій подавився. Іосів шикнув на нього і кивнув Онісію продовжувати,- Самое странноє – оні стішок хором повторяли.

— Стішок? Какой стішок?

Стіна вітру вирвалася з лісу. Полум’я згасло. Разом з темрявою стихія принесла жіночий голос:

Ватник, ватник, постривай,

Нумо, пальчик свій віддай.

Не боїсь, лиш один чік,

Не стрілятимеш по вік.

Вслід за віршиком зазвучав мотор бензопили. З лісу вийшла двометрова фігура - чорнобрива дівчина у чорній вишиванці, кавовій спідниці до каблуків та хокейній масці з обличчям Лесі Українки.

— О, хахляночка!- розстібуючи ширінку посміхнувся Іосіф,- Опусті пілочку. Будєт вєсєло.

— Так москалику, «будєт очєнь вєсєло»!

Удар бензопилою в просак. Зубці розірвали посадженого на них Іосіфа надвоє. Притікаюча до збудженого члена кров і лайно з кишок забризкали все навкруги. Шоковані окупанти «героїчно відступили» поки їх помираючий тваріщ щось скавчав своїм псячим «язиком».

— Покидьки, сучу вашу матір, а ну йдіть сюди, лайно собаче! Хотіли до мене лізти? Ви засранці вонючі, мать вашу! А ну йдіть сюди, спробуйте мене трахнути, я сама вас трахну, онаністи, окупанти чортові, будьте прокляті! Давайте, ідіоти, трахати вас і всю вашу парашку, лайно собаче, жлоби вонючі, срань, суки, падли! – Кричала жінка, ганяючись лісом за бойовиками.

— Блять! Што за ненормальная?- проверещав Ґєоргій.

— Стоп!- зупинив Ґєоргія Онісій. На Кліма слово не подіяло,- У нас же автомати, йопта!

Зек в уніформі взявся за АК-72, розвернувся і разом з тваріщєм випалив обойму в переслідувачку. Ціль впала.

Роздивляючись прикрашений дірками труп, стрілки не спішили опускати зброю. Онісій зробив контрольний постріл у голову - жодної реакції. Бойовики видихнули з полегшенням.

— Пошлі сцикуна іскать,- розвертаючись махнув автоматом Ґєоргій. Смикнувши ногою, він відчув обійми колючого дроту.

Блискучий від гостроти метал тягнувся з під землі й обвивав ноги, як виноградна лоза. Шматки чорнозему почали заліплювати собою рани застреленої. Жіночий голос заспівав: «Ще-е-е не вме-е-ерла й не-е-е збираюсь»!

***

Крики з лісу додавали Кліму швидкості, але подальша тиша вивела біг на абсолютно новий рівень. Окупант почав рухатися швидше, ніж вважав можливим. Він розумів - навіжена вже прямує за останнім москалем.

Влетівши у якийсь бетонний бункер, призовничок махом зачинив двері і одразу відчув по ним удар. Пила прорізала 20 сантиметрів сталі, як масло.

— Ви, блять, іздіваєтєсь? – заверещав Клім,- так нє биваєт, ето нє рєально!

Зубці пропиляли дірку в дверях. Крізь отвір просунулась голова. Прострілена маска більше не ховала металеві зуби в її роті.

— Пальчик, або життя!

— Пальчік, пальчік! – закричав Клім.

Жінка вгризлася в його руку. Ривок й від пальця лишилася пеньок з перекушеної кістки та рваного м’яса.

— Щоб сьогодні ж дезертирував! Поняв?

— Мя монял, монял! – крізь соплі промичав Клім, гладячи свою покалічену ручку.

Порив вітру розвіяв тіло жінки на попіл.

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Команда Еші Слеші
Другий етап: Команда Геральта
Історія статусів

13/05/21 23:46: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/21 02:15: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/21 20:00: Грає в конкурсі • Другий етап
30/05/21 20:00: Вибув з конкурсу • Другий етап