У темній кімнаті

Він прийшов до тями в кімнаті, в котрій була майже повна темрява, лише трішечки світла пробивалося через велике скло, по праву руку від нього. Скло мало імітувати вікно, але він здогадався, що насправді це одностороннє дзеркало, і не виключено, що за ним ховаються ті, хто його тут полонив, ну або просто там стоїть відеокамера, яка знімає все, що він робить. Але то нічого, він якось виплутається, і не з таких ситуацій він знаходив вихід.

І тут його охопив страх, оскільки він зрозумів, що він повністю знерухомлений, він не може поворухнути ні рукою, ні ногою. Страх, та не те що страх, а справжній дикий жах охопив все його єство, оскільки не дивлячись на свою фізичну міць, на те, що він доклав всіх зусиль, йому не вдалося ні на міліметр поворухнутися. Вони його занадто добре зафіксували, щоб він точно не зміг втекти.

Він спробував підвести голову, і не дивлячись на дикий біль, і якийсь незрозумілий гул в черепній коробці, йому це вдалося. Він зміг оглянути вікно, чи то пак одностороннє дзеркало, і таки помітити за ним промінь прожектора. Інші стіни були ідеально гладкими, взагалі без нічого, єдине що було – це двері, на стіні напроти, прості білі рівні двері, без ручки, тобто відкрити їх можна було лише зовні. І як тоді йому вибратись звідси, навіть якщо він зможе вирватись з пут, то як він відкриє двері? Навряд щоб їх вдалось легко вибити.

Але потім він забув за свої думки, оскільки його увага повністю відволіклася на якийсь дивний механізм, який був зафіксований на його кисті: з однієї сторони було щось на подобі голови, кругле і при підняте вверх, і він зрозумів, що це, скоріш за все, міні камера, за нею – тіло, квадратне, але компактне, видно що наповнене мікросхемами, а в сторони від тіла відходили чотири плоскі лапи, які були міцно вчеплені в шкіру його руки, а позаду тулуба був хвіст, і що найбільш жахливо, цей хвіст входив в його руку, прямо в вену…

Сказати, що він перелякався – це не сказати нічого. Мужчина почав вигинатись, викручуватись, смикатись, в надії розірвати хоча б одні пута… кожен м’яз його тіла горів вогнем від напруги, але пута не здавались, вони були занадто міцними, єдине що ремінь, що опоясував його в області талії трошки попустився, але що з того, якщо руки і ноги лишились міцно зафіксованими?

А потім сталось те, що він не очікував, койка під ним тріснула і зламалась, його тіло впало на підлогу, лиш руки і ноги залишились піднятими вверх, але зате ремені на них послабились і в кілька різких рухів він зміг вивільнити праву руку.

Вирвавшись з пут він забився в куток і розглядав той механізм, що намертво прилип до його руки, а потім, зібравшись з силами і сміливістю, він вхопився за нього і вирвав. Хвіст механізму виявився штекером, провід від котрого відірвався і залишився в тілі. З думкою «Ні, ваші механізми не будуть в моєму тілі!» мужчина, не роздумуючи, тим штекером почав, мучачись від болю, шар за шаром розтинати шкіру руки, аж допоки не добрався до мяса і не побачив серед м’язових волокон темний кабель, що тягнувся від кисті вверх. Він підчепив його пальцем і потягнув, шкіра, під дією натягнутого кабелю почала розсікатись все вище, до ліктя, і там кабель обірвався. Він сидів і дивився на своє передпліччя, на котрому розсічена шкіра розійшлась в сторони, оголивши м’язи і сухожилля.

Зайшовши з ранку до палати, санітар подумав: «Як можна було зламати цю от койку? Вона ж не одного алкоголіка з «білочкою» витримала!»; медбрат подумав: «Я не винуватий, я його добре зафіксував!»; а старенький лікар-нарколог: «Як це можна було своєю ж веною так розсікти шкіру? І взагалі, хто додумався залишити людину в алкогольному делірію на однині, та ще й з катетером в руці??»