Печиво

Товстун на сцені з’їдав уже десяту коробку печива, включаючи саму коробку. Поруч з ним лисий стариган у білому халаті урочисто промовляв:

- Нам нарешті вдалося створити продукт, який зберігає постійне відчуття голоду.

Зал вибухнув оплесками. Публіка складалася з керівників харчової корпорації, серед яких був Іларіон Павлович, невисокий повнуватий чоловік віком під п’ятдесят. Через численні зморшки та високий ніс його лице виглядало так, ніби він вдихнув неприємний запах і вираз обличчя застиг назавжди. Походжаючи по бенкетній залі після презентації, він взяв одне печиво з таці для дегустацій і скуштував його. “Смачне, але нічого особливого не відчуваю. Може це тому, що сьогодні я занадто добре пообідав?” Але думки про печиво не виходили з його голови весь вечір. Вже лягаючи спати, він подумав: “Я маю скуштувати це печиво ще раз”.

Приїхавши зранку в офіс, він першим ділом наказав своїй секретарці принести коробку того печива, і поки вона дзвонила в лабораторію, він нервово походжав по кабінету, не приступивши до своїх справ. Коли ж бажаний десерт опинився на його столі, він миттєво розкрив його і з’їв повністю за хвилину. “Мені треба ще одна”. Загалом за ранок він з’їв чотири коробки печива. Секретарку така поведінка свого боса дивувала, коли він прийшов, то навіть не ляснув її по сідниці, не виймав коньяку з міні-бару і постійно був зайнятий печивом. Бос знову її покликав. Лице та костюм були повністю у крихтах і з наповненим ротом він наказував їй принести ще пакунок з печивом.

- Може, вам уже досить?

- Да ти як зі мною розмовляєш? - він несподівано вибухнув гнівом ,- принеси мені моє печиво.

Вона підійшла до нього і однією рукою засунула йому в штани, а іншою розщібувала гудзики на своїй блузьці, з якої виглядало струнке тіло з пружними персами.

- Вам потрібно заспокоїтися, давайте я закрию кабінет і…

Вона не встигла договорити, бо бос її відштовхнув, несамовито завищав і почав гатити кулаками по столу. Раптово в кабінет увірвалося двоє молодиків, ніби вони спеціально чекали за дверима. Іларіон Павлович відчув, як його схопили, а потім щось вкололи в руку.

***

Він прокинувся в білому приміщенні без вікон та одними дверима. Руки були прив’язані до стільця, рот закритий кляпом. Двері відкрилися і до кімнати зайшов лисий стариган, що проводив презентацію печива. Вставши перед Іларіоном Павловичем, він промовив:

- По-перше, ніхто не має знати, що я тут був. Але я впевнений, що ви і так не в змозі говорити. По-друге, ви мене дуже здивували. Я не очікував, що мій продукт дасть такий хороший результат, хоч і на окремих індивідах. І тому я хочу подивитися, як ви будете себе поводити в такій ситуації.

Він поставив коробку печива на підлогу й повільно пішов до дверей. Як тільки він зник за ними, Іларіон Павлович почав хитатися, що перекинути стілець. Він впав лицем вперед на коробку. Спочатку безуспішно він намагався звільнити руки, потім прогризти кляп. Зрозумівши, що не зможе цього зробити, лобом почав гатити по коробці, яка під тиском розірвалася збоку і з неї висипалися розбиті шматки печива. Він почав розбивати лобом і їх, доводячи до стану порошка і, достатньо помолотивши, почав носом вдихати печиво. Він відчував, як крихти боляче дерли носові шляхи, частина з них потрапила в легені. Хотілося кашляти, але кляп в роті не дозволяв це зробити. Він почав задихатися. За мить до того, як втратити свідомість, зміг побачити, як в кімнаті хтось з’явився.

***

- Експеримент показав просто неймовірні результати, це буде найуспішніший продукт нашої корпорації ,- чувся голос лисого старигана.

Іларіон Павлович повільно розплющив очі. Він знаходився на сцені, в залі бачив своїх колег. Перед ним стояли коробки з печивом. Руки механічно за ними потягнулися.