Повідомлення

ПОНЕДІЛОК.

На екрані сматфона, із характерним «бульканням» з’явилось невелике повідомлення, відправлене через один із тих месенджерів, які використовуєш лише декілька разів на місяць, для зв’язку із вчителькою або бабусею.

Макс, швидше машинально, аніж свідомо, тицьнув на нього пальцем.

«Відправ це повідомлення всім, кому зможеш, інакше ВОНО станеться у суботу»,­­­­­­ – повідомлення було надіслане із невідомого номера, а замість аватарки красувалося лише цілком чорне коло.

– Ясно, черговий дурний спам, – подумав Макс, видаливши повідомлення.

Макс видалив іще кілька не надто інформативних повідомлень, радше із нудьги, аніж необхідності. Та все ж таки сів за ненависне йому домашнє завдання.

Черговий нудний день добігав кінця.

…

ВІВТОРОК.

Спираючись на долоню, Макс намагався не заснути на уроці алгебри, час від часу поглядаючи то на дошку, то на екран телефону, переписуючись із декількома друзями.

«Відправ це повідомлення всім, кого знаєш, інакше ВОНО станеться у суботу»

Маленьке, дратівливе повідомлення знову з’явилося на екрані, в новоствореному діалозі із тим самим чорним колом, замість аватарки.

В цей раз Макса на мить перетрусило, але він швидко оговтався від зовсім дурних думок та, не довго думаючи, відправив невідомий номер у чорний список та видалив чат, в надії здихатися нав’язливого жартівника. Ким би він не був.

Пролунав дзвінок, несучи із собою радість свободи.

Черговий нудний день добігав кінця.

СЕРЕДА.

Сьогодні Максим вирішив зустрітися із друзями після школи.

Разом із хлопцями, він пройшовся вуличками старого міста, насолоджуючись свіжими плітками та розповідями, про нові відеоігри. І як же так вийшло, що він досі не скачав гру, у якій загрузли всі його однокласники?

Як тільки їх походеньки закінчилися, гра одразу була скачана та встановлена на комп’ютер. Мама, звісно, була не на жарт розчарована тим, що нове захоплення Макса це якась дурна гра, а не тридцять зайвих прикладів із алгебри, та все ж, закотивши очі, не змусила його сьгодні прибирати у кімнаті. Вс ж таки, дитина мусить мати вільний час.

Як тільки хлопець створив свого епічного вікінга, з яким вийшов у велетенський ігровий світ, у особистих повідомленнях одразу загорівся вогник.

«Мабуть, хтось хоче в друзі», – подумав Макс, відкриваючи його.

«У тебе лишилося мало часу. Відправ це повідомлення всім, кого знаєш, інакше ВОНО станеться у суботу»

Тремтячими руками, Макс спробував написати у відповідь гравцю із порожнім ніком, хто він взагалі такий, і що від нього хоче.

«ВІДПРАВ ПОВІДОМЛЕННЯ» – сотні речень із однаковими словами заполонили чат, перетворившись у якийсь беглуздий потік.

Макс закрив чат. Видалив гру. Видалив аккаунт у ній.

Нарешті, вже заспокоївшись, вимкнув комп’ютер.

Однак, цієї ночі він так і не зміг заснути.

ЧЕТВЕР.

Макс вже третій раз намагався пояснити Олегу, що це не дурний жарт, і щось треба робити.

Заливаючись сміхом, Олег попросив показати йому повідомлення цього жартівника.

Макс дістав телефон та швидко переглянув свій чорний список, намагаючись знайти відправника.

Жодного. Навіть найменшого натяку на його існування. Він зник із списку, наче його там і не було.

«А всі повідомлення я ж власноруч видалив» – проковтнув клубок у горлі Макс.

Він сам, з власної ж дурості, позбавив себе найочевиднішого рішення.

– Звертайся, коли навчишся вигадувати цікаві історії, –  вдавано позіхнув Олег, повернувшись до своїх справ.

Весь залишок шкільного дня Макс повторював собі, що все це було не на справді, і що він собі це все вигадав. Ну чому б і ні? Може, йому це все просто наснилося? Інколи, коли надто мало спиш, починаєш плутати сни та реальність.

Повернувшись додому, Макс довго чекав на нове повідомлення, щохвилини перевіряючи телефон.

 Але його більше не було.

 Врешті, він так і заснув, згорнувшись калачиком на дивані, із телефоном у руках.

П’ЯТНИЦЯ.

 Макс прокинувся від звуку будильника.

Перевірив телефон.

Жодних нових повідомлень.

 Здолавши хвилю страху, вирішив прогулятися, замість того, щоб валятися у ліжку.

Нашвидкоруч одягнувшись, він пробігся сходами будинку, аби трохи розігрітися.

Відчинив важкі двері під’їзду.

Тисячі маленьких клаптиків паперу лежали на долівці, чекаючи його приходу. І хоч їх ганяв по сирому асфальту вітер, не важко було взяти до рук один із них та прочитати викарбувані жирним шрифтом слова:

«ВОНО ВИРІШИЛО ПРИЙТИ РАНІШЕ. ВОНО ВЖЕ ТУТ»

…

Олег знову повернувся додому похмурим, про Макса так і не було звісток вже тиждень. Раптом його телефон сповістив про нове повідомлення.