Любов Вічного Щура

Я бачу вас всіх. Ви прийшли сюди брудні, виснажені, голодні. Вас мучить холод та спрага. Душу вашу з’їдає жах. Ви не знаєте, чи переживете ви ще один день. Чи доживете ви до завтра. Чи побачите ви схід сонця. Чи виживуть ваші діти. Чи станете ви поживою голодних хижаків чи чорних карні. Чи не розтягнуть ваше тіло по шматках пустельні гадюки та круки. Я бачу вас всіх. Я всіх вас чую. Я бачу і чую ваш жах, ваш сум, ваш розпач.

Але я не бачу і не чую вашої любові. Ви приходите сюди за захистом. Ви хочете, щоб вас обергіали. Щоб він вас оберігав, щоб взяв у свої обійми. Щоб притиснув до свого теплого тіла, зігрів своїм гарячим подихом, напоїв густою ароматною кров’ю. Ви хочете бути з ним.

Але ви не хочете любити. Ви забули, що значить любити. Любов у вас померла. Я не бачу її в ваших згаслих очах, вона більше не осяює ваші душі.

Ви вмієте тільки канючити, просити, вимагати. Ви вмієте тільки брати. Ви вмієте тільки хапати своїми брудними руками, запихати у свої смердючі пащеки. Кляті жебраки! Ви забули, що любити – це значить віддавати. Чи знаєте ви, що таке віддавати? Чи знаєте ви, що таке віддавати найдорожче? Ні, ви не знаєте, що таке віддавати. А значить, ви не знаєте любові. Не знаючий любові не гідний ступити на Святу землю. Він не зможе на неї ступити, адже його проклята душа не витримає благословіння нашого вічного батька. Вона згорить в священному вогні його гніву разом з його смердючою плоттю. І буде розвіяний попіл його пустельним вітром. І не буде знати він ні вічного життя, ні вічного руху, ні вічного голоду, ні вічного тамування. 

То хто готовий віддати свою любов йому?! Хто покаже, що він не забув, що таке любити і відавати?! Хто відкриє своє серце та душу, щоб їх наповнило священне світло радості?

Із натовпу вийшов чоловік. Він був дуже худий і його засмальцьоване лахміття висіло на ньому як на городньому опудалі. Чоловік підійшов до Міністра. Той широко посміхнувся, обійняв чоловіка, а потім вклав щось йому в руку.

-         З любов’ю – видихнув чоловік і різанув себе по вуху. Скривавлений шматок плоті впав у пилюку. Чоловік не видав ні звуку, притиснувши долоню до рани, з якої заструменіла кров. Міністр підняв відрізане вухо, обтер його об джинси та кинув у величезний казан поруч.

-         Ласкаво просимо, брате.

Чоловік підійшов до служителя, який тримав в руці в шкіряній рукавиці щось металеве і розпечене до червона. Замість одного ока у служителя було червоно-буре місиво.

-         Прийми любов Вічного Щура, брате. – промовив служитель під шкварчання плоті.

Чоловік знову не видав ані звуку. Запах смаженого м’яса наповнив брудні роти слиною.

-         Даючи – беру – продовжував служка, насипаючи миску чогось густого та гарячого чоловікові з іншого казана.

-          Даючи – беру – повторив чоловік, беручи миску. Сьогодні він буде міцно спати в теплі з повним шлунком. Йому вже не треба буде вештатися нескінченною пустелею з іншими. Не треба буде бути вічно напоготові. Він нарешті вдома. Він вдома, в міцних батьківських обіймах Вічного Щура.

Наступною до Міністра підійшла жінка. В брудному клунку у неї на грудях щось ворушилося.