Відпусти

Від їдкого запаху чогось хімічного, змішаного із запахом ліків, зморщила носа навіть соціальна працівниця, яка точно звикла до усякого за час роботи. Помітивши це, Лінда винувато посміхнулася:

— Вибачте, самі ж розумієте, від лежачого... запах. Я намагалась, як краще. Якщо хочете зайти до нього, то, будь ласка, тихенько — Алекс спить.

Жінка, переклавши купу паперів у іншу руку, кивнула і заглянула у напіввідчинені двері. Більшу частину маленької кімнати займало ліжко, накрите ковдрами. Тільки по тому, як вони плавно підіймалися і опускалися, можна було зрозуміти, що на ліжку хтось лежить. Звикнувши до темряви у кімнаті, жінка змогла роздивитися і понівечену ногу, що стирчала з-під покривал, та причинила двері.

— Раніше у Алекса був інший куратор, — помітила раптом Лінда, що в абсолютній тиші налякало соцпрацівницю. — Перевели до іншого району?

— Так, так, — жінка вже задумливо нотувала щось у своїх паперах. — Бачу, що у вас все добре, умови нормальні. Виплати прийдуть на початку місяця. Не буду вас відволікати.

Всі старалися якомога швидше втекти з їх дому. Всі боялися того, на що Алекс перетворився, ніби це було заразно. А може... Може, просто щось відчували?

— Допоможіть, — почувся хриплий голос із спальні, коли жінка вже одягалася. Лінда зморщилась, ніби їй було соромно. — Заберіть мене. Врятуйте! Рятуйте!

— Вибачте, — прошепотіла дівчина, почервонівши. — У нього галюцинації інколи бувають, нічого не можу з цим зробити.

— Вона відьма! — надривався хлопець. — Я хочу померти! Відпусти!

Жінка із жалістю глянула на Лінду, похитала головою.

— Така молода, — так само тихо промовила вона. — І треба воно вам? Може, вашому Алексу потрібен спеціалізований догляд, якщо вже й нервові розлади з’явилися?

— Я його кохаю, як його віддати комусь? — Лінда посміхнулася.

***

— Ну, і чого ти репетуєш? — запитала дівчина, заходячи у кімнату. — Жіночку налякав, а вона дуже мила.

— Я... втомився, — Алекс трохи підняв голову, але рана на шиї засочилася, і він знову ліг, втупившись в стелю. — Відпусти мене. Відпусти.

— Вставай, будемо оброблювати шви, щоб нічого не гноїлося, — ніби і не чуючи, вела своє Лінда.

— Я весь вже гнилий. Я мертвий, Лінда! Мертвий! — хлопець підвівся. — Дай мені померти!

Він скинув із себе ковдру. Від шиї до самого стегна тягнувся синювато-фіолетовий шов. Частина шкіри з лівого боку від різкого руху відслоїлась і так і залишилася висіти на підодіяльнику. Крові не було. Пахло смертю.

— Болить... Весь час болить. Я не сплю, не їм, не можу встати, бо розвалюся на шматки! Чому ти мене оживила? Чому ти мене так ненавидиш?!

Лінда спокійно налила на ватний диск хлоргексидин і почала обробляти шов. Підняла голову на Алекса, моторошно усміхаючись.

— Дурненький. Я тебе кохаю, і ти мене кохаєш. І ми завжди будемо разом, чуєш? Завжди.