М'ясник

Прокинутися посеред лісу голим, тремтячим, мокрим від роси — це зовсім не те, чого очікуєш, повернувшись додому, до дружини, п’яним, як хлющ. Але над так чи інак сходила вранішня зоря, а над Іллею стояв якийсь хлюст у світлому плащі й посміхався так, що видно було щербатий зуб.

— О, ти ба, прокинувся. Я вже скільки м’ясника чекав, а все не слали. Вставай, ходім, — його ніби і зовсім не дивувало те, що чоловік голий.

— Де я?

— Де треба. На, накрийся, якщо соромишся.

— А ви хто?

— Зви Лелем, мені так подобається. Головний я тут, дивлюсь за селом вашим. Пішли, покажу твоє місце.

Лель привів його до напіврозваленої споруди. Здавалось, Ілля потрапив у якесь забуте і покинуте село. У споруді гостро пахло кров’ю і гнилим м’ясом. Зверху, на гаках, висіли туші у мішках, з яких на цегляну підлогу потихеньку крапала кров.

— Там одяг, ось в тому тазі — те, що я сам нарубав на завтра, там тільки ножем попрацювати. Інколи доводиться робити брудну роботу, у нашому районі м’ясників мало, — він посміхнувся скромно, але Ілля ні за що не повірив, що цей вродливий чоловік, схожий радше на актора, ніж на роботягу, буде бруднитися кров’ю. — Обід тобі принесуть, ставай до роботи.

Робота була монотонна і не надто важка: наточений ніж врізався у м’ясо, як у масло, от тільки не зрозуміло було, що ж за тварин він сортує. Свинина, яловичина? Не схоже. Може, дичина якась, тут же і ліс, і всі справи? Олені якісь чи ведмеді? Мало хіба любителів всілякої екзотики.

Обід йому і справді принесли. Худенька, аж висохла жіночка зайшла тихенько і показала на кошик, звідки за декілька секунд дістала і перше, і друге. Ілля сів прямо на підлогу, бо на стільці стояв посуд з їжею, і прийнявся обідати, але під жадібним поглядом жінки шматок в горло не ліз.

— Хочете? — запропонував він, але гостя лише відсахнулася, ніби обпікшись, і швидко-швидко затрясла головою. — Ну, як хочете. А де я?

— У Мотах, ясна справа. Їж швидше, в мене вас таких десятка два.

Після обіду справа пішла швидше, і Ілля впорався із тазом з м’ясом ще засвітла. Подумав, що ніби і не втомився, то можна і з мішка щось порубати, “головному” допомогти. Ставши на стілець, дістав той, що був найближче.

— Важкий, трясця вашій матері, — пробубонів Ілля собі під ніс.

Спустив, розв’язав мотузку, підтягнув до столу. Запустив руку у мішок і здригнувся: здалося, що хтось провів по руці холодними пальцями. Перепрацював? Однак, витягувати те, що намацав, він не спішив. Довге волосся?

Заплющив очі і потягнув, різко і за один раз вивільнивши тушу. Відкрив очі.

Очі з поволокою. Відкритий рот. Кров біля кутика губ. Там, де була знайома родимка на скроні, місиво кісток і м’яса.

Його дружина, його Іринка. Її відрубана голова.

Ілля відсахнувся і кинув її. Глухо вдарившись об підлогу, голова закотилася під стіл, але чоловік цього вже не бачив: він вибіг так швидко, як тільки міг, і біг-біг-біг, поки не забракло повітря. Впав під деревом у лісі, згорнувся на траві і тихо заплакав.

— Ну що, зрозумів? — від знайомого голосу Ілля весь здригнувся. — Що, як один раз дружину зарубати — так ти герой, а як другий — то вже страшно? Чи за двадцять років вже забув, що наробив? А у мене все тут, — Лель постукав себе пальцем по голові. — Все записано.

Він присів поряд із Іллею, гидливо зморщив носа, оглядаючи траву.

— Люблю я вас, м’ясників. Я й сам такий, можна сказати. Але я добрий. Триматиму, поки не збриднеш, а міг би й далі віддати.

— Де я? — вже в який раз запитав Ілля.

— А сам як думаєш? — і Лель знову усміхнувся, показуючи щербатого зуба.

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Команда Геллбоя
Історія статусів

10/05/21 20:51: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/21 02:15: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/21 20:00: Вибув з конкурсу • Перший етап