П'ять сірників

Небо стягувалося пітьмою. Призахідні промені сонця кривавим червонцем осявали спустошені поля, дахи спорожнілих хатин і свіжі земляні насипи на подвір’ях. Поміж сараями й льохами гуляв вечірній сівер, обгортаючи в холодні обійми малу дівчинку, що сиділа самотою біля свого будинку.

Спершись на стіну та підібгавши під себе ноги, вона намагалася опанувати тремтячі руки, щоби запалити сірника. Дівчинка раз у раз кидала зляканий погляд на сутінковий обрій, поки зчісувала сірчаний кінчик об коробку. Нарешті той спалахнув, подарувавши приємне тепло й розігнавши довкола темряву.

Вогник яскравим палахкотінням розмивав перед очима контури дійсності. Вона дивилася крізь нього та бачила хатню піч, де тріскотіли дрова й варилася святкова вечеря в глиняному глеку. Затим мати розкладала страву в невеличкі тарілки, аби та здавалася об’ємнішою. Часто батьки накладали дівчинці та її молодшому брату більше, хоч через це вони й почувалися незручно. З часом обличчя матері й батька почали втрачати рум’янець, вилиці й щелепи ставали виразнішими. Однак у вогні дівчинка досі бачила той веселий різдвяний вечір, коли батьки випромінювали радість і життєву силу.

Сірник догорів, і навпроти постали посохлі саджанці на тлі напівзогнилого дерев’яного паркану. Дівчинка гарячково запалила наступний і бережно обгорнула його рукою. Тепер у полум’ї дріботіли обриси зеленого, квітчастого подвір’я, де вони бавилися з братом і щенятком. На обличчі сяйнула легка усмішка, коли вона пригадала, як та куца тваринка незграбно перебирала лапами й лякалася кожної комахи. Пізніше собацюра зник, і вони з батьком довго й наполегливо силкувалися його відшукати. Той день добре їй запам'ятався, адже по поверненню, вперше за довгий час, мати на вечерю зготувала м’ясо.

З-за рогу подув сильний вітер і задмухав вогонь. Задубілими руками й під цокіт зубів дівчинка дістала черговий сірник. Цього разу в пломенінні пекучого язика вона побачила батька, який під зоряним небом затягував до хати здоровезний мішок. Він робив це із завбачливою обережністю, немов грався з кимось у пошуки скарбів. Цей-бо лантух, на відміну від інших, він заховав у таємному льоху під ліжком, після чого вказівним пальцем торкнувся губ. «Це буде нашою маленькою таємницею», — прошепотів він до матері.

Вогонь згаснув біля самісіньких пальців. Тим часом нічний морок зловісно розповзався небокраєм і тягнувся своїми хижими пазурами до будинку. Дівчинка мимоволі кинула погляд на земляний насип з охайно викладеними камінцями на ньому, після чого шпарко дістала четвертий сірник.

Полум’я намалювало їй колискову, з якої тонким дитячим голосом долинала відома лише одній людині мова. Коли дівчинка дивилася в безтурботні очі новонародженого брата, її проймало дивне відчуття. Вони ще не були знайомі, проте їх пов’язувало спільного вже значно більше, ніж двох випадкових перехожих. Дівчинка либонь знову відчула те непідробне щастя, коли немовля заливається сміхом від кумедних гримас і витівок. Та коли її брат закочував істерики, вона ладна була скинути його до криниці. Як минулої Маланки, коли малий здійняв ґвалт через те, що йому дісталася роль мисливця, тоді як він хотів Короля-Місяця.

Дівчинка пересмикнулася, побачивши в чорній голівці сірника темний і глибокий колодязь, із якого долинали крики по допомогу. Вона тоді навіть не підозрювала, що з тої прірви братик повернеться заручений зі смертю.

Раптом грюкнула хвіртка, і тишу прохромили чиїсь кроки. З темряви постали двоє чоловіків у мундирах із нашивками у вигляді червоних зірок.

— Ви спізнилися, — промовила дівчинка, запаливши останній сірник.

Чоловіки недоумкувато перезирнулися, після чого один зайшов до хати. За мить він повернувся із застиглим жахом на обличчі.

— Два тіла. Зсохлі й почорнілі, немов із них висмоктали життя.

Почувши слова напарника, чолов’яга дістав автомат, зняв запобіжник і наставив на дівчинку.

— Хто це зробив? — запитав він.

— Вам краще не залишатися тут, коли сірник догорить, — відповіла вона, вдивляючись у тремтливий вогник.

Того лиховісного дня щось ще прокралося назовні з криниці. Воно приходило до дівчинки вві сні та раз у раз відлунило нестерпним криком її брата. Той голос правив щось про пожертву й спокуту. Допоки минулої ночі створіння не проявило свою сутність. Тепер воно прийшло по дівчинку в густому мороку ночі. Істота чатувала потойбіч полум’я, підкрадаючись своїми безмежними тінястими пазурами.


Пролунав постріл. Згаслий сірник приземлився на мерзлий ґрунт. Ніч засмоктала в темряву останній куточок подвір’я, а з ним і всіх його гостей.

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Команда Данте
Історія статусів

10/05/21 15:49: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/21 02:15: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/21 20:00: Вибув з конкурсу • Перший етап