Бєлочка

Валерій з Тарасом перебирали двигун у гаражі аж до пізньої ночі.

З вимащеними мазутою руками вони схилились над старим «Запорожцем» і теревенили про життя, політику, футбол і таке інше. Звичайно ж для повноцінності вони мали пляшку. Закушували салом з хлібом та солоними огірками. Бо яке ж може бути копирсання у залізних нутрощах автомобіля без горілки — це як кінотеатр без попкорну.

З прочинених воріт у гараж намагалася заповзти густа темрява, але її не пускало холодне світло неонової лампи, що висіла над автомобілем.

— …то там в нього просто глушитєль терся об кардан, а він думав, шо то в нього колодки притираються, бо недавно там в них циліндри поміняв, от, — розповів Валерій, після чого взяв пляшку і наповнив чарки.

— Ох, тяжко пішла чогось.

— Ядрьона така, шо капєц.

Валерій замовк, коли Тарас раптово схопив його за плече і вказав на прочинені ворота. Валерій спочатку втупився у темінь, а тоді на друга.

— Чо в тебе очі з орбіт лізуть?

— Там шось лазить. Якась тварюка.

— Ти аж весь затрусився. Тебе, шо, бєлочка бере?

— Сам ти бєлочка, кажу тобі, там шось лазило. Треба негайно зачинити ворота.

— Карочє, на сьодня хватить з тебе водки, походу…

Тарас ще більше вирячив від переляку очі й затруся, немов у лихоманці. Схопив Валерія за плечі й затрусив і його.

— Та дивися ж ти туди! Просто стань і дивися! — панічно закричав він і розвернув друга обличчям до воріт.

— Та ладно, ладно. Тіки не шарпай мене.

Валерій сп’янілим поглядом втупився у темряву, але нічого не відбувалося.

— Піду посцю, — пролепетав він і вийшов назовні.

— Не виходь! — крикнув йому Тарас і важко задихав, коли його друг зник у темряві.

А за мить почув, як той дзюркотить. Через хвилину Валерій повернувся в гараж, витираючи праву руку об штани.

— То собаки якісь навєрно лазили, а в тебе галюни від водки, — прокректав він. — Скіки літрів ми випили?

Але Тарас йому не відповів. Він стояв із широко розкритим ротом і тремтливим пальцем вказував кудись позад Валерія. — Воно… стоїть… прямо… з-з-за тобою.

Валерій підійшов до нього і дружньо поклав праву руку йому на плече. Хотів був сказати щось заспокійливе, але раптом десь загавкав пес.

— Я ж казав, шо то собака якийсь, — промовив він за секунду до того, як пес жалібно заскавучав від болю і різко замовк.

— Воно його зжерло! — проскиглив Тарас.

До гаража раптом приплентався іще один Валерій, з обісцяними штанами та оббльованою сорочкою.

— Це ж треба було так налигатися, шоб аж обригатися. З твоїм, бляха, двігатєлом…

Він завмер на місці, побачивши свого двійника поряд із Тарасом, який здавалось от-от знепритомніє.

— Бляха… — сутужно видихнув Валерій. — Походу тепер і мене бєлочка схапила.

— Аже л я… але ж я… тоже бачу, шо вас двоє, — видавив з себе до смерті нажаханий Тарас. — То, хто з вас глюк?

*

Валерій стояв за гаражем і через проблеми і ледь зумів видавити з себе бодай якусь цівку. Справившись, поплентався до воріт, але як би сильно він не старався та все ж чомусь не міг ступити до освітленого неоновою лампою приміщення.

— Чо в тебе очі з орбіт лізуть?

— Там шось лазить. Якась тварюка.

Валерій побачив у гаражі переляканого Тараса і себе самого.

— Ти аж весь затрусився. Тебе, шо, бєлочка бере?

— Сам ти бєлочка, кажу тобі, там шось лазить. Треба срочно закрити ворота.

Валерій не міг втямити, що відбувається. Він щосили ляснув себе по щоці і враз Тарас і його двійник обернулися волохатими чортами. А замість «Запорожця» лежало два трупи з розпотрошеними животами.

— А ми ці дві старих чортопхайки вирішили трішки підмарафєтити, — прогарчав один з чортів.

Наляканий Валерій махнув руками і розвернувся, щоб погнатись геть, але раптом наштовхнувся животом на крило «Запорожця». Він знову опинився у гаражі.

— Диви куди сунеш, — крикнув до нього Тарас.

— Я спати, бо мені походу капєц, — пролепетав Валерій, сповз на підлогу і згорнувся калачиком.

Тарас нажахано втупився на зачинені ворота, а потім на пляшку з якої Валерій наливав.

— Ти ж водку з бєнзіном перепутав… Треба ворота одкрити, провітритись.

Він прочинив навстіж ворота і завмер, побачивши перед собою потворного монстра, що тримав у пазуристій лапі дохлого пса.

— Валєра, у мене вже началися галюни, — встиг промовити Тарас перед тим, як монстр його роздер.

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Команда Еліс
Історія статусів

10/05/21 02:04: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/21 02:15: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/21 20:00: Вибув з конкурсу • Перший етап