Валерій з Тарасом перебирали двигун у гаражі аж до пізньої ночі.
З вимащеними мазутою руками вони схилились над старим «Запорожцем» і теревенили про життя, політику, футбол і таке інше. Звичайно ж для повноцінності вони мали пляшку. Закушували салом з хлібом та солоними огірками. Бо яке ж може бути копирсання у залізних нутрощах автомобіля без горілки — це як кінотеатр без попкорну.
З прочинених воріт у гараж намагалася заповзти густа темрява, але її не пускало холодне світло неонової лампи, що висіла над автомобілем.
— …то там в нього просто глушитєль терся об кардан, а він думав, шо то в нього колодки притираються, бо недавно там в них циліндри поміняв, от, — розповів Валерій, після чого взяв пляшку і наповнив чарки.
— Ох, тяжко пішла чогось.
— Ядрьона така, шо капєц.
Валерій замовк, коли Тарас раптово схопив його за плече і вказав на прочинені ворота. Валерій спочатку втупився у темінь, а тоді на друга.
— Чо в тебе очі з орбіт лізуть?
— Там шось лазить. Якась тварюка.
— Ти аж весь затрусився. Тебе, шо, бєлочка бере?
— Сам ти бєлочка, кажу тобі, там шось лазило. Треба негайно зачинити ворота.
— Карочє, на сьодня хватить з тебе водки, походу…
Тарас ще більше вирячив від переляку очі й затруся, немов у лихоманці. Схопив Валерія за плечі й затрусив і його.
— Та дивися ж ти туди! Просто стань і дивися! — панічно закричав він і розвернув друга обличчям до воріт.
— Та ладно, ладно. Тіки не шарпай мене.
Валерій сп’янілим поглядом втупився у темряву, але нічого не відбувалося.
— Піду посцю, — пролепетав він і вийшов назовні.
— Не виходь! — крикнув йому Тарас і важко задихав, коли його друг зник у темряві.
А за мить почув, як той дзюркотить. Через хвилину Валерій повернувся в гараж, витираючи праву руку об штани.
— То собаки якісь навєрно лазили, а в тебе галюни від водки, — прокректав він. — Скіки літрів ми випили?
Але Тарас йому не відповів. Він стояв із широко розкритим ротом і тремтливим пальцем вказував кудись позад Валерія. — Воно… стоїть… прямо… з-з-за тобою.
Валерій підійшов до нього і дружньо поклав праву руку йому на плече. Хотів був сказати щось заспокійливе, але раптом десь загавкав пес.
— Я ж казав, шо то собака якийсь, — промовив він за секунду до того, як пес жалібно заскавучав від болю і різко замовк.
— Воно його зжерло! — проскиглив Тарас.
До гаража раптом приплентався іще один Валерій, з обісцяними штанами та оббльованою сорочкою.
— Це ж треба було так налигатися, шоб аж обригатися. З твоїм, бляха, двігатєлом…
Він завмер на місці, побачивши свого двійника поряд із Тарасом, який здавалось от-от знепритомніє.
— Бляха… — сутужно видихнув Валерій. — Походу тепер і мене бєлочка схапила.
— Аже л я… але ж я… тоже бачу, шо вас двоє, — видавив з себе до смерті нажаханий Тарас. — То, хто з вас глюк?
*
Валерій стояв за гаражем і через проблеми і ледь зумів видавити з себе бодай якусь цівку. Справившись, поплентався до воріт, але як би сильно він не старався та все ж чомусь не міг ступити до освітленого неоновою лампою приміщення.
— Чо в тебе очі з орбіт лізуть?
— Там шось лазить. Якась тварюка.
Валерій побачив у гаражі переляканого Тараса і себе самого.
— Ти аж весь затрусився. Тебе, шо, бєлочка бере?
— Сам ти бєлочка, кажу тобі, там шось лазить. Треба срочно закрити ворота.
Валерій не міг втямити, що відбувається. Він щосили ляснув себе по щоці і враз Тарас і його двійник обернулися волохатими чортами. А замість «Запорожця» лежало два трупи з розпотрошеними животами.
— А ми ці дві старих чортопхайки вирішили трішки підмарафєтити, — прогарчав один з чортів.
Наляканий Валерій махнув руками і розвернувся, щоб погнатись геть, але раптом наштовхнувся животом на крило «Запорожця». Він знову опинився у гаражі.
— Диви куди сунеш, — крикнув до нього Тарас.
— Я спати, бо мені походу капєц, — пролепетав Валерій, сповз на підлогу і згорнувся калачиком.
Тарас нажахано втупився на зачинені ворота, а потім на пляшку з якої Валерій наливав.
— Ти ж водку з бєнзіном перепутав… Треба ворота одкрити, провітритись.
Він прочинив навстіж ворота і завмер, побачивши перед собою потворного монстра, що тримав у пазуристій лапі дохлого пса.
— Валєра, у мене вже началися галюни, — встиг промовити Тарас перед тим, як монстр його роздер.