Шкарпетки

Євген повернувся додому як завжди пізно ввечері. У напівосвітленому під’їзді зауважив, що стіни поповнилися новими витворами вуличного мистецтва. Якісь вандали понамальовували балончиками різні пентаграми і одна з них прикрашувала двері Євгенової квартири. Чоловік був надто вибий з сил, аби хоча б якось зреагувати на це. Він лише байдужим поглядом втупився у пентаграму поки відчиняв двері.

У квартирі панував безлад. Здавалося, прибирання тут не робили вже декілька місяців. Все, на що був спроможний втомлений Євген, це прийняти душ, розігріти собі вечерю, випити пива і заснути перед увімкненим телевізором.

Уже відчувши, що засинає, Євген зняв шкарпетки ‒ одна чорна, інша сіра, ‒ і закинув їх у куток. Шкарпетки в нього постійно кудись зникали. Він ніколи не міг підібрати однакової пари. Це було його прокляттям. Йому доводилось витрачати на шкарпетки більше грошей ніж на куриво.

Можливо це прокляття зникло, якби у помешканні завелася жінка, але тридцятип’ятирічний слюсар не бажав себе обтягувати якимись стосунками та відповідальностями. Все його особисте життя зводилося до правої руки та іноді ще повій…

Євген уже засинав, коли крізь сон почув незрозумілий шум. Він ліниво розплющив одне око і окинув кімнату, яку слабко освітлював увімкнений телевізор. Звук стояв на мінімумі, а шум точно пролунав знизу, з підлоги. Квартира нагадувала одне суцільне звалище різноманітного непотребу, тому перше, що спало на думку, це гризуни.

Євген заплющив око, але за декілька секунд знову щось почув. Цього разу він розплющив обидва ока, та все одно нічого не побачив і знову спробував заснути. Та тільки-но заплющив очі, як знову щось десь заворушилось. Євген схопив телефон і ввімкнув спалах. Світло впало на куток у якому лежала куча шкарпеток. На секунду здалося, що у тій кучі щось ворушилось.

Чоловік підібрав з підлоги пусту пляшку з-під пива і кинув у кучу.

Нічого не відбулося. Він вимкнув спалах і влігся позручніше. А тоді йому у голову закралась підозрілива думка і він знову посвітив телефоном на кучу шкарпеток і пригадав, що там лежала лише одна пара, а тепер їх там декілька десятків.

Євген втомлено зітхнув і подумки покартав себе за те, що через таку дурну думку змусив себе дарма підняти голову. Певно просто не звернув тоді на них уваги.

Однак куча раптом ворухнулась прямо в нього на очах.

«Все ж таки щурі, ‒ простогнав він. ‒ Тільки цього ще не вистачало».

Зважуючи всі за і проти ‒ чи варто йому відривати зад від ліжка, чи нехай той щур іще цю ніч поживе, ‒ Євген все ж підвівся, взяв черевика та наблизився до кучі шкарпеток, яка, здавалось, стала ще більшою.

«Напевне їх там ціле кубло.»

Він швидким рухом розгріб кучу і взявся молотити по ній черевиком, але дарма ‒ у ній не виявилось жодного щура.

Смачно вилаявшись чоловік повернувся до ліжка, але за декілька секунд знову щось зашуміло. Зморений і розсерджений він знову увімкнув спалах і спрямував його у куток, де вже не лежало жодної шкарпетки.

Він освітив кімнату і виявив, що куча опинилася на кріслі біля ліжка.

«Що за чортівня?» ‒ встиг здивуватись Євген за мить до того, як куча шкарпеток кинулася йому в обличчя і почала душити.

Чоловік панічно закорчився, марно намагаючись звільнити своє обличчя від оскаженілого одягу.

Шкарпетки щільно огорнули його голову і за декілька хвилин Євген вже не дихав, проте його руки і ноги продовжували судомно смикатися. Врешті він підвівся з ліжка і попрямував на кухню. Там взяв найбільшого ножа, вийшов з квартири і попрямував до сусідських дверей. Рухався він безладно, немов маріонетка.

Сонна сусідка зазирнула у дверне вічко, щоб подивитись хто її потривожив у таку пізню пору, і з подивом роздивилась на сходовому майданчику чоловіка з обмотаною шкарпетками головою.

‒ Хто ви і чого вам треба? ‒ запитала жінка.

Незнайомець відповів демонічним багатоголоссям:

‒ ВІДДАЙТЕ НАМ ВСІ СВОЇ ШКАРПЕТКИ, ІНАКШЕ СМЕРТЬ!