Будівля

Небо затягнуло бурштиновими хмарами, крізь які не могло пробитися сонячне проміння. Посеред барханів стовбичила висока квадратна будівля. На її даху виросло безліч химерних дерев із грубими жилавими стовбурами, корені яких плелися стінами аж додолу.

Сухий пісок під ногами хрустів і до крові натирав ступні. Довкола з барханів де-не-де визирали іржаві металеві кістяки старих радіовеж.

Я обернувся до істоти, яка вже четвертий день слідувала за мною і злизувала мої криваві сліди. Підступити до мене вона не насмілювалась, але коли я спав, то відчував, як її язик колупає рани на моїх стопах. Я припускаю, що ця істота є людським дитям. Нащадок безмозких здичавілих тварин, що перебувають на грані вимирання.

Необхідно було перевірити чи немає у будівлі хижаків. Тож я дочекався, поки істота підступить ближче і піймав її за одну із кінцівок. Вона стала жваво викручуватись та пищати. Я швидко підбіг до будівлі і зі всієї сили жбурнув істоту об стіну. Прибити її виявилось дуже легко.

Я підступив до входу будівлі і закинув усередину труп. Сам відійшов подалі й став чекати. Але мені трохи не пощастило. Неподалік проходив караван в’ючних гнилоїдів на чолі з однією із королев — безпомічна кістлява фігура з великим гребенем на голові, яку підтримують кривобокі безносі карлики, аби вона не звалилась.

Мені довелося заритись у пісок і перечекати, поки караван пройде. Інакше мусив би пожертвувати одне зі своїх очей.

Благо караван швидко зник. Певно його поглинуло черево — безформна структура із гидких слизоподібних біфуркацій. Я черевом користуюсь рідко, через те, що воно повертає первинну форму, яку доводиться поволі змінювати, щоб адаптуватись до навколишнього середовища.

Вибравшись з піску, наблизився до входу будівлі. Там панувала тиша і я увійшов досередини. Труп істоти лежав незайманим. Значить боятись тут нікого і можна сміливо дослідити всі приміщення.

Спочатку я вирішив дослідити горішні поверхи. Майже одразу натрапив на сплячих пастухів, що випасали у будівлі піщаних червів, які поволі обгризали стрий тиньк на стінах. Одного з пастухів я вбив і з’їв. Оскільки я володію самосвідомістю, то мені дозволяється іноді їсти різних підданців. Тим більше пастухів вирощують з органічних відходів, яких завжди вдосталь.

Тепер мені необхідно віднайти вхід до підвалу. Там має бути багато вологи до якої тягнут­ься корені тих дерев, що на даху. Але спустившись на перший поверх я помітив, як біля трупа дитинчати схилилось декілька дорослих особин. Звідки вони тут взялись? З підвалу? Я одразу ж випустив зі своїх пор отруйний газ, але на людей він не повпливав, бо ті натягнули на свої мерзенні довбні якісь захисні маски.

— Агов, потворо! Ви перетворили нашу планету на пекло. Хоча б одного з вас я повинен прикінчити, ⸻ сердито промовило одне з них.

Я розумів їхнє примітивне белькотіння, але відповісти не міг, та й не хотілося опускатися до рівня цих здичавілих приматів. Тож я просто скропив їх своєю кислотою. За декілька секунд усі люди корчились на підлозі в болісній агонії. Їхні оплавлені тіла хоча б трішки набули привабливості. Пам’ятаю, як у свого друга бачив одну з найбільш симпатичних людських особин. Вона мала покалічені кінцівки та виколоті очі, а шкіра була у кривавих виразках та пухлинах, що постійно гноїлися. Споглядати на неї було суцільною насолодою.

Добре, що ми захопили саме цей світ. Спочатку мене нудило від нього, але коли ми його перелаштували під себе, то ліпшого місця і не знайти. Пам’ятаю ті мерзотні барви… яскрава зелень, квіти, водойми, повітря, тварини — все це викликало у мене блювоту. Я думав: у яке жахіття нас занесло? А тепер мені тут подобається. От знайду зараз вологу, а якщо пощастить, то ще якийсь грибок надибаю і можна буде облаштувати тут кубло й відкласти яйця.

Що за шум? Зверху напевне плазує ще декілька тих гидких істот. Набридливі шкідники! Чому пастухи їх не вивели?

Мені довелося самому очистити будівлю від людей. Нехай тут гниють. Потім буде пожива моєму потомству. Харч не найкращий, але для початку годиться.

Хоча частину потомства доведеться віддати в жертву для однієї із королев, аби вона мала сили, щоб прочинити щілини в інші світи, де напевне живуть такі ж гидкі істоти, як люди.

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Команда Геллбоя
Історія статусів

10/05/21 03:03: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/21 03:15: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/21 21:00: Грає в конкурсі • Другий етап
30/05/21 21:00: Вибув з конкурсу • Другий етап