Дежавю

Ден заходить до перукарні. Тиша. Крісла порожні. Дивно, зазвичай тут людно.

– Добрий вечір! – вітає Яна, дівчина років двадцяти.

– Привіт! А де всі?

– Розійшлися. Клієнти перенесли візити, через негоду.

– Ага, ожеледиця скажена! – вішає одяг, вмощується в кріслі.

– Стригти, як завжди?

– Так.

Яна жваво орудує ножицями і гребінцем.

Ден релаксує – думки летять геть від турбот.

– А ваша дружина любить «дреди»?

– А що це?

– Це зачіски з багатьма косичками. Хочу відкрити салон власної авторської зачіски.

– Круто!

– Але якось стрьомновато затівати, раптом не вийде.

– А хтось підтримує вас?

– Батьки і друзі – за. Хлопець дороблює мені cайт. Є портфоліо та кілька клієнтів.

– О, то у вас точно все вийде!

– Дякую!

З Яною легко спілкуватися. Мов знає її вічність, хоча лиш рік знайомі.

Згадує, як студентом захоплювався наукою. Хотів стати екологом, зробити світ кращим. Але програмування – як хобі – приносило більший дохід, тому лишився працювати в "ІТ". Переїхав в столицю, одружився, став батьком, завів коханку. Хто не без гріха?

Сам не реалізував улюблену справу, а в дівчини є шанси на успіх.

– Може, почати з безкоштовних майстер-класів для школярів? – вирішує підтримати її хоч словом. – А через них залучити батьків. А там «сарафанне радіо» спрацює, плюс соцмережі підключити.

– Цікава ідея, – посміхається.

– Не знаю, як з «дредами», а з мого волосся робите чудо. А це талант – магія. Творіть її!

– Дякую! Обдумаю це, – відкладає ножиці, бере фен. – Зараз би втекти від холоду на Гаваї.

– Згоден! Пляж, океан, сонце – рай!

– Чула, як людина помирає, то не знає цього. Душа продовжує існувати в потойбіччі там, де було добре при житті. Такий от рай. А ваш рай де, якщо не секрет?

– Оце питаннячко...

Багато чого пригадує, але все не те. Хоча... Є місце, де час зупиняється, де проблеми забуваються, а розум пірнає в приємні думки, чи звільняється від них, або вони спокійно течуть каналами свідомості, як от зараз.

Невже? Виявляється, реально почувається повністю умиротвореним і радісним, тільки в цьому кріслі.

– Вгадав! – холодним голосом каже Яна. – Тільки це не рай! – Ден бачить в її очах суцільну пітьму. – Час платити за гріхи і нікчемне життя!– в руці блиснуло лезо бритви.

– Що?– намагається підвестися.

Не може – паралізувало!

І згадує все: йде до перукарні… вантажівку заносить на тротуар… його труп валиться на асфальт.

– А найпотаємніший свій страх, згадаєш? – шипить перукарка.

***

Запах ліків та спирту.

– Не скигли! – скрипучим голосом гримає на малого стара медсестра. – Це як комар укусить

Біль!

– Погано йде, – медсестра видавлює кров до пробірки. – Проколює інший палець.

Боляче...

– Не дьоргайся!

Ден ледь не втратив свідомість, здавалося, що кров вся витече і він помре.

Відтоді завжди млів, як брали кров з пальця.

***

– Згадав?!– скалиться дівчина і проколює кінчики його пальців.

Кров бризкає фонтанчиками. Яна видавлює її ще і ще…

Біль! Крик! Безпорадність…

Він в пастці! Він – в пеклі!

Лишились думки, відчуття, спогади – душа.

А насправді ж боявся не уколу, а смерті, яка вбила тіло, а тепер холодною темрявою продирається в душу, щоб загасити останню іскру життя назавжди!

***

Яна прокидається. Привиділось якесь жахіття. Пригадує лиш, що снилася робота.

Сьогодні йти на першу зміну. Добре, що вчора останній клієнт не з'явився і прийшла раніше додому. 

В перукарні дізнається про аварію з вантажівкою. Відчуття дежавю – наче знала це.

День видається важким. Вдома засинає швидко. Сниться робота…

***

«…А де всі?...»

«…Може, почати з безкоштовних майстер-класів...»

«…Обдумаю це...»

Ден розуміє – з ним вже це було і знає, що буде далі. Пекельні муки повторюються – знову і знову кричить від жаху в кріслі перукаря перед темрявою, що болем продирається душу!

***

Яна прокидається. Третя ночі. Сон вивітрюється з думок. Та дещо пам’ятає і починає «гуглити»: "проведення майстер-класів", "оренда приміщень". Робить нотатки. Бере кілька контактів адміністрації шкіл.

Засинає під ранок. Можна поспати довше. Сьогодні йти на другу зміну. Робота більше не сниться.

***

«… Цікава ідея...»

«…Може, почати з безкоштовних майстер-класів...»

– Дякую! Обдумаю це, – відкладає ножиці, бере фен. – Так нормально, чи ще «філірнути»?

Ден спантеличено дивиться на її відображення в дзеркалі, ворушить шиєю і руками. Вільний!

Пекло скінчилося? Це все привиділось? Мозок дав збій? Чи… Спокутав гріхи?

– То як? – перепитує Яна.

– Супер! – виходить із ступору. – Це найкраща зачіска!

Вони прощаються.

Ден відчиняє двері перукарні. Його поглинає яскраве світло…

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Команда Еші Слеші
Історія статусів

09/05/21 15:17: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/21 02:15: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/21 20:00: Вибув з конкурсу • Перший етап